Слава ЗСУ!

І все тому, що...

Колись давно жив лісник, який дуже любив ліс.

Він помер.

Лісник у заповіті попросив поховати його у лісі без могили просто так. А над ним, над його тілом посадити його власну ялинку, яку він виростив із посадженого ним самим насіння блакитної ялинки. Але ймовірність того, що із насіння блакитної ялинки виростить блакитна ялина, не більше тридцяти відсотків. І ялинка лісника виросла зеленою.

Мерія міста після довгих умовлянь дала дозвіл на офіційне поховання в лісі (це був заповідник, в якому не повинно було бути ніяких могил, тим більш кладовищ, тим паче трун, які не розкладаються), але лише за умови відсутності кам'яних надгробних плит і без труни (принаймні якоїсь складної, шкідливої для екології), по суті, як і просив сам лісник.

Лісника поховали його сини. Так, як просив у заповіті їхній батько.

Ялинку висадили у відкритий ґрунт над похованням лісника. І в цю ялинку вселилася душа лісника.

Його сини, не дивлячись на прохання батька, все ж таки огородили місце поховання дерев'яним плетеним парканом без використання металевих конструкцій і залишили на дерев'яній дощечці, вбитій у землю в місці поховання над тілом лісника в простій дерев'яній труні, дату життя лісника та його прізвище, ім'я, по батькові.

Ялина над могилою росла. Красива, пишна, розумна... Так, так! Розумна, мислездатна, яка думає... Так-так! З інтелектом... З мисленням...

І цю саму ялинку прийшли та зрубали для свята.

Багато можливостей померти. Вони всюди.

Потрібно бути обережними.

Потрібно бути постійно обережними.

І ці можливості не проґавить ялина лісника, вдосталь помстившись за всі зрубані дерева.

Новорічна ялинка уб'є кожного дорослого за кожне зрубане дерево. І не важливо, сама людина занапастила дерево або просто опинилась на шляху збожеволілої божевільної ялинки, яка вбиває кожного дорослого мешканця цього нещасного міста біля підніжжя гори, на якій вона виросла.

Чому дорослого? Та тому що внучка лісника любила це дерево, коли воно росло біля їхнього будинку, поливала його, гладила, навіть цілувала, обіймала, спілкувалася, гралася біля нього та запрошувала своїх друзів посидіти біля улюбленої ялинки. Так, сама онука вбирала ялинку на свята, а потім акуратно знімала всю цю мішуру. Діти не кривдили це дерево. Енергія щасливих дітей допомагала ялинці краще рости. І не дивлячись на те, що в той момент ялина була ще звичайним деревом, вона запам'ятала теплоту та любов цих маленьких людей, які стільки часу приділяли їй. Ось тому, наскільки б озлобленою не була ялина, бачачи дитину, вона трохи заспокоювалася, згадуючи все добре, що подарували їй діти, а потім продовжувала свої пригоди, не чіпаючи дітей.

Дівчинка росла разом із ялиною і потім після смерті дідуся обов'язково регулярно приходила відвідати могилу дідуся та свою улюблену ялинку, з якою разом продовжувала дорослішати. І так само продовжувала з нею спілкуватися, розповідаючи про нові події у своєму житті. Дівчинка ділилася своїми переживаннями, почуттями. І так було рік у рік, поки сама дівчинка не перетворилася на гарну дівчину. Всі ці роки ялина, отримавши вже душу лісника, так, саме протягом усіх цих років, коли душа лісника вже жила життям свого нового господаря, сама ялина з повним розумінням вислуховувала свою співрозмовницю, навіть трохи нахилялася у бік дівчини, щоб краще вловити її промову. Дівчині, ім'я якої Софія, іноді навіть здавалося, що ялина жива, що дерево її чує, розуміє і хоче щось сказати. Але, боячись злякати Софію, ялина так і не заговорила зі своєю подругою.