Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

Та сталася пригода з покоївкою. Коли йшла розвішувати білизну її вкусила гадюка. Отрута була така сильна, що покоївка через кілька хвилин віддала Богу душу. То ж було порятовано і пані Зосю і Івася.

Гайдуки на підводі відвезли покоївку у ліс і її так захоронили без християнських почестей . А може вона і заслужила таку смерть.

*********************

У таборі гамірно. Хлопці по закінчені робіт з облаштування позицій, управлялися у стрільбі з лука, арбалетів. Вели вправи із володіння шаблями, палашами. Стрільби не проводили, хоч були пістолі, дві гаківниці,через вологість пороху. Погода була дощова і порох відсирів. Дехто робив ремонт личаків бо рвалися часто, підшивали киптарі, виготовляли ложки, ножі, заготовляли і сушили мох. Облаштовували дві землянки, лавками та ліжками бо чергування проводилось цілодобово і при перезміні доводилось відсипатися.

У загоні опришків налічувалося біля трьох десятків відчайдухів, які готові іти навіть на смерть заради волі і щасливого життя селян, від гніту ворожих ляхів.

Наш панич – промовив Василь, - якого уважно слухали і гордилися отамани ще не так знущається над нами, як його батько, Янек Рожинський. Той часто знущався над людом, згірш тварин. Жаль, що відійшов у потойбічний світ не насильницькою смертю. А що будемо робити з нашим паничем і його сім’єю? – різати, вішати загомоніли опришки. Воно то так, але хто готовий взяти душу паничів на свою совість? – запитав Василь. У гурті знітилися і сміливість кудась поділася. Ніхто наразі не був готовий до пролиття крові. Василю, рано чи пізно та кров таки проллється, але в бою - поправив Петра, отаман. У палаці окрім пана – живуть його пані, дочка, покоївки, які підтримують панів. Що, їх теж на вістря шабель брати?- говори, і говорив Василь. Вони не винні в тому, що робить панич. У пана осталося троє гайдуків і пахолок. Інші втекли від пана, коли почули, що коїться на Гуцульщині.

Пустимо спочатку червоного півня і панич сам дасть драла у Польщу, а якщо не схоче то доведеться закинути йому на шию мотузку. Василь зрозумів , що у душах побратимів немає тої злісті, аби кров бурлила бо жили і про помсту ніхто не думав. На пролиття крові ще не було сміливості, ще не загорівся вогник помсти. Але уже назрівав.

***********************

Василь впав у зажуру. Він отаман і з нього усі беруть приклад. А то значить,- першому доведеться пролити вражу кров. Але там у палаці є частинка його кохання, її донька. Та, відступу уже немає. Кров проллється і винна і безвинна. Та побачимо, як будуть розгортатись події. Уже навіть почав шкодувати, що усе це звалив на свої плечі.

Отамане? До нас гості ідуть. Хто вони такі? І звідки? У табір нишком пробиралися двоє хлопців. Може заблудилися? Розвідка донесла, що ті хлопці не з нашого села. Розберемось. До Василя підвели двох досить статурних хлопців, які тут не привіталися і стали перед отаманом похнюпивши голови.

Опришки у повному обмундируванні обступили їх ніби ті хотіли втікати.

Хлопці? – звідки будете і чого прийшли, чи може Вас підіслали, як звідувачів ? - запитав.

Ми не звідувачі, а рідні брати із сусіднього села. А прийшли до вас бо усюди тільки й говорять, що створено загін опришків, то ми й подались до вас. Та хто таке говорив вам? - у горах нічого потаємного немає - відповів Іван – так назвався один із братів. Ми спалили панську гуральню хотіли і панський фільварок пустили з димом та там багато гайдуків. Ми заледве втекли. А день перед тим зустріли дідуня-мольфара, якому розказали про свої плани, помсти панам. Він і порадив нам іти лісами до бучини і там зустрінете хлопців – опришків.

Попередня
-= 17 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!