Слава ЗСУ!

Нам казали, що опришки є на гуцульщині, а виходить що і на бойківщині вони там є. Слава Богу, знайшли вас. Знайшли то знайшли, але віри вам немає наразі. Ми мусимо усе перевірити, більше дізнатися про вас і ваш рід. А може ви не такі, як про себе кажете. Ну, ми зрозуміли і що накажете, те й будемо робити,- відповіли брати. Хлопці ?! - а давайте хлопцям, чогось поїсти. Приставте до них охорону, наглядайте за кожним їх кроком –сказав Василь, Петру нач. варти. Хлопцям дали поїсти, а потім з мішками послали за мохом. Хлопці із запалом взялися до роботи. Наносили стільки моху, що склали уже копиці, а сушили на драбинах. Дощу уже не було, повітря наситилося киснем і свіжістю дихати було легко. Говорили у пів голосу бо відлуння ширилося горами.

*****************

Панич сумував за покоївкою, бо втратив очі і вуха. Івась хоч і довів свою вірність і відданість та щось у душі шкребло. А як перевірити його? Панич приїхав з урочища і ненароком опустив гаманець із злотими перед ганком. Гаманець покотився у траву і його не було видно. Івась ішов від криниці і побачив у траві гаманець набитий злотими. Хто міг його загубити? Такі статки може мати хіба панич. Зайшов у покій і йому на зустріч вийшов панич. Паничу, паничу, ви напевно ненароком загубили гаманець?- ось візьміть. Так, так - це мій. Дякую тобі, Івасю. Та ви перевірте чи все на місці. Панич відв’язав мотузку, подивився всередину і задоволено махнув головою посміхаючись. Вийняв два злотих і простягнув Івасю. Паничу, паничу та ви мені уже заплатили за роботу. Бери, бери коли пан дає. Івась узяв і поцілував руку паничу. Панич був задоволений похолком. Перевірку пройшов. Значить, йому можна довіряти. Івасю, скажи гайдукам хай готують карету, поїдемо до війта. Добре, добре. Поїдеш з нами. Івась зрадів, бо забіжить до мами і не треба буде брати ʺвільнуʺ. А пані Зося теж з нами ?Ні, її там нічого робити - холодно промовив.

Івась їхав і оглядався по боках ніби щось шукав. Ось камінь-валун та біля нього нікого немає, аж сумно стало на душі. Неподалік показались селянські хати під стріхою, а деякі під дерев”яними гонтами у більш заможних горян. А ось і моя хата видніється на горбку і смерека біля неї. Паничу, а можна мені навідати до мами?- та добре, але ненадовго, бо розмова з війтом буде короткою, а ще треба заїхати на полонину де хлопи косять траву. Я миттю. Мати здалеку побачила сина і зраділа його появі. Іванку, синку мій, я вже скучила за тобою. Зараз така гаряча пора, роботи багато , а самій не впоратись. Може панич відпустить тебе на кілька днів? - промовила. Гадаю, що відпустить. Я буду просити. Мамо? Я миттю збігаю до війта там є панич, і побіг. Та тут же повернувся веселий бо панич дав ʺвільнуʺ на три дні. Дай Боже йому здоров’я – промовила мама.

Івась у поті чола працював у городі, саду, а ще треба накосити трави на сіно. Мама якось сама трохи косила, та то не жіноча робота. Повз хату ішов Василь з двома хлопцями не з нашого села. Побачив Івана і зупинившись привітався і сказав, що привів хлопців допомогти мамі і не сподівався побачити тебе.Іване? Ватага вирішила, що треба надати всебічну допомогу твоїй мамі бо тебе немає, а її самій не впоратись. До нас прибилися ось ці два хлопці - брати. Ото і вирішили випробувати їх у роботі і довірі. Спасибі Василю, підійшов і по-братськи обняв Василя, подав руку братам Івану і Михайлові.

Мати зраділа підмозі і на радощах пригостила їх молоком і хлібом. Хлопці перехопили їжею і взялися до роботи. На третій день Іван з хлопцями–братами вирушили до табору. Івану так хотілось побувати у таборі, а ніяк не виходило. З Василем домовились зустрітися біля каменя-валуна де на них уже він чекав. Ну, що Іване, твоя мрія здійсниться хоч дорога не легка до табору. Як хлопці, впоралися з роботою! Так Василю, дякую тобі і вам друзі, а то би сам ніяк не справився. Мама на радощах заплакала, бо ніби Бог з неба явився її і дав таку поміч. Тепер можна і відпочити, основні роботи позаду. А на городі роботи до осені не має, що робити.