Слава ЗСУ!

Іван ідучи у личаках по камінню стер підошву і відчув, що голою ногою наступає на каміння. Нічого у нас є опришок, який полагодить і будуть як нові.

Нарешті пройшли три потаємні та знані Василем пастки і зустрічали вартових із пістолями і шаблями. Оце то захист табору? – подивувався і нарешті вийшли до букових дерев –велетнів. На зустріч вийшли опришки, а їх так багато у тебе Василю? – не у мене, а у нас поправив. Опришки нарешті зустрілися з Іваном. Підходили, обнімали і на душі стало тепло, весело.

Подяки зринали з вуст побратимів. А тепер ходи покажу наше господарство. Хлопці! - приготуйте, якусь смаженину, бо хлопці з дороги – гукнув їм Василь. Василь познайомив Івана із землянками до яких вели потаємні лази. А це ось пастки для непроханих гостей на випадок, якщо хтось, поткнеться. Ось така колода підвішена за два кінці здатна знести десятки піших ворогів, Досить одній людині топірцем перерубати канат і колода зносить усе на своєму шляху. А я подумав, що колода для птахів підвішена. Таких колод є п’ять і розміщені у таких місцях де можлива поява ворога. А оці щити на канатах з накладеним камінням саме встановлено у місці де ми піднімалися до табору. Тут прямовисла скала і по ній ніхто драпатися не буде, але низом є стежка на якій будуть іти вороги. Тут те саме топірцем цюпнув по канату і каміння посиплеться на голову ворогів. А он там самостріли натягнуті, якщо торкнутися гілки до якої привязана тятива із стрілою получиться зрив і стріла може пронизати кілька ворогів. І хто все те придумав? - та тут тих умільців хоч греблю гати. А тепер ідемо до землянок. Ану знайди де тут вхід? - спитав Василь. Іван, як тільки не силкувався знайти та не зміг, бо стояв саме на щиті входу замаскованим мохом. У землянці було досить просторо. Стіни виношені кругляком, підлога дощата. Стеля у два шари кругляка, а он там бачиш прохід? - бачу. Ідемо цим ходом до потоку води і вбиральні. Прохід був вузький і довгий, метрів зо тридцять. На усі випадки можна було перейти на другий бік потоку і сховатися у хащах. Добре продумано, дуже добре - похвалив Іван і сам був у захваті від побаченого. Василю, а мені не хочеться іти до панського двору, я би зостався тут. Ти нам потрібний там. Ти наші очі і вуха. Маю надію, що ти приєднаєшся до нас, коли у тому буде потреба.

Так що, іди. Петре! – проведи Івана виходу. Хлопці? – агов. Що не признаєте уже мене? - показавшись із-за дерева дідуньо-мольфар. Ватага зраділа появі мольфара. На вертелі уже смажили барана так, що Івана затримали до вечора. Під вечір Іван вирушив до панського двору. Походом був задоволений. На воротах побачив гайдука Андрія, а на лиці невдоволення.

Що нового дядьку Андрію? - та нічого доброго. Панич злість зганяє на всіх хто йому на очі попадається. І чого би це? Та не знаю. Гаразд. А мене не шукав? Та ні. Івась на ганку побачив панича і пані.

Панич помахав пальцем у бік Івася. Слухай пахолку, моя Урсула хіба перепитує де ти подівся, моє янголятко. Істи не хоче, тебе шукає у парку, у покоях плаче. Добре, що ти повернувся і нарешті буде спокій у тому домі. А де Урсула? - спитав. Прилягла спати. Ага.

Збиралося на дощ, повіяв легенький вітерець і Івась побачив під халатом поли, якого вітер відкидав, оголені ноги і живіт. Ого-го. Василь би не стримався навіть при паничу, - підхопив би її і поніс у гори. Івась тихцем будучи у палаці бачив, що виробляв Василь із панею. І самому, щось пробудилося хоч був ще не дорослим. Природа сама розпоряджається усім живим і воля, бажання само по собі пробуджується.