Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

***************************

У таборі гамірно, веселяться опришки чекають наказу отамана Василя йти на панів.

Василь бачить з якою звитягою готові іти на панів та все відтерміновує, бо не бачить прямого насильства з боку панича. Ходили на друге село, де пан мордував селян. Та так йому всипали, що ледь встиг втекти, а панський двір спалили дотла. Хлопці рвалися у бій, а Василь усе відтягував під різними приводами напад на панський двір Рожинських. Знали би ватага, що стримує Василя? Там його любаска, яка запала у його душу, серце болить коли уявляє собі фінал нападу. Буде кров, вогонь, смерть. Не усім вдасться врятуватися, бо напад буде раптовий. Як себе поведе пані Зося, коли побачить Василя опришком та ще й отаманом? — Удар буде смертельний для неї. Треба продумати до деталей, як її врятувати, а там і Мирославу.

Треба зібрати ватагу і вислухати їхні думки.

Ватага зібралася, стало гамірно і страсті нагніталися. Хочу вислухати ваші думки? — промовив Василь. Ти отаман і ми хочемо знати твою думку? Тож говори отамане. Ну що ж, слухайте. Я вас розумію, бо від сидження, від байдикування береться дурість! Так не говори отамане! — почув дорікання. Ми роботи ніякої не боїмося, а зволікати із нападом на панський двір не маємо права. Уже осінь підходить, а там зима, всі розійдуться по хатах окрім варти. Так, що треба щось робити з панами. Я розумію, що у ваших жилах закипіла кров, рветеся у бій, але можна і домовлятися з ворогами. Уже домовлялися із панами у сусідньому селі, так вони по одному переловили хлопців і посадили у льох, аж поки ми не вміщалися і дали перцю панам. Наш панич, ще не такий поганий. Бачите, що погодився на відробіток з трьох днів на два. Збільшив плату, із селян не знущається і т.д. Давайте нанесемо йому візит і по-доброму попросимо виїхати з нашого краю. Добре, виїде панство, а де селянам заробляти гроші, за що годувати сім’ї? Воно то може й так — заговорили опришки. І зійшлися на тому, що усією ватагою підуть до панського двору аби трохи налякати їх

*******************

Ватага майже безшумно підходила до воріт панського двору. На стуку у ворота відозвався гайдук. Кого лихий несе ? — опришків, — відповів Василь. Було чути як гайдук дременув у бік палацу. Паничу, паничу? — опришки коло воріт! О Матка Боска, всьо пропало. На шум вийшла пані Зося. Що сталося? там опришки показав у бік воріт гайдук. Закрийся у домі прошипів панич. Нам біди не уникнути, бо людей бракує для відсічі. Відкривай ворота, що буде того не уникнути. На подвір’я зайшло чоловік із тридцять і всі при шабля і пістолях. Впереді усіх ішов Василь. Біля ґанку зібралася уся челядь. Гайдуки заховалися хто куди міг із переляку. Панич стояв і очікував тільки чогось лихого та перед панею і челяддю хотів показати панську гоноровість. Очі бігали ніби у загнаного звіра. Пані побачивши Василя на чолі ватаги навіть не змінилася і остраху не відчула. Була рада, що побачили Василя і навіть би раділа, якби стяв голову паничу, аби не дзявкав своїм пискливим голосом.

Мирослава вперше побачила свого милого у таких обладунках і при зброї. Та особливо захоплення не було. Особливо, коли з ним поринула у світ зваби і втрати цноти. А ще панич і його ласки, великі гроші і нормальне життя у палаці. Пані Зосю зненавиділа, бо кроку вільно не давала паничу ступити. Та панич приходив до альтанки у парк, куди пані Зося ніколи не ходила. Василь простий хлоп-селюк, а панич є панич. Завжди поголений, накроплений парфумами, від яких аж у голові крутиться. Що панство потребує? — спитав тремтливим голосом панич, звертаючись до отамана Василя.

Попередня
-= 24 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!