Слава ЗСУ!

Василь ішов вслід за паничем до палацу. На ґанку їх зустріла панна Зося і втупилася поглядом в лице Василя, але лагідними очима ніби давно знана з ним. Василь хотів було зняти постоли та пані заперечила і рукою подала знак - пройти у середину. Панич ішов за ними. А як тебе величати — просопів панич — Василем мене звати,- відказав. Нам гоноровитих величань не треба. Ми холопи, з іронією говорив Василь. Пані зрозуміла натяк та промовчала, була зачарована вродою і сильною статурою Василя. Справжній богатир, подумала про себе пані Зося. Очей з нього не зводила і це помітив панич. Прошу Василя присісти до столу, будемо про щось радитися. Мій батько, — почав панич, був одним з наймудріших на кілька повітів, обирався до сейму, і з ним рахувалися паничі і маршалок. Холопи працювали, справно виконували його забаганкі і ніхто не посмів би так з ним говорити, як дозволив собі ти із тими холопами. Не холопи, а селяни села. Ми не раби, ми вільні люди і не дозволимо нікому принижувати нашу гідність — перебив Василь панича. Панич такого повороту подій не очікував, і замовк. Та вас ніхто не принижує, вмішалася у розмову пані Зося. Просто так заведено з давних давен, щоб пани стояли на захисті своїх підданих, а піддані за це віддячувались роботою. А щодо заборони збору хмизу, грибів, ягід — пан погарячкував. Ніякого мита ні на що не буде. То ви повинні і надалі ходити відробляти на панський двір по два дні на тиждень, а не три. Гадаю милостивий Василь погодиться на такі умови? Панич сидів мовчки і тільки дивився на пані Зосю — вперше побачив її риторику. На знак сказаного помахав головою. Василь довго не розмірковував, а встав і сказав, що йому треба порадитися хлопцями. Прошу, прошу — відповіла панна і не відривала погляду з Василя.

Хлопці схвально оцінили позицію Василя. Адже не три дні на тиждень, а два для відробітку, знято мито на заготівлю хмизу, грибів, ягід і т.д. Ти Василю молодець — справжній дипломат.

Василь повернувся до палацу, на ґанку його уже чекала пані Зося з щирою посмішкою на лиці.

Умови прийняті схвально — промовив Василь. То може зайдете до покоїв на чай, чи вино. Та ні, ви якось без мене частуйтеся, а нам на роботу. Зося не хотіла, аби він ішов геть з палацу. Дивилася йому вслід замріяними очима. Ото чоловік, мені би з таким побути на самоті у ліжку. Панич, худенький з пискливим голосом набрид уже. Як його і чим захопити, щоб був завжди на очах?- думала Зося та придумати нічого не змогла.

********************************

Робота по облаштуванні табору кипіла. Всі із захватом працювали. Уже вирили одну землянку і накривали кругляком у два шари. Зверху насипали землю і вкривали мохом. Всередині облицювали кругляком, щоб земля не осипалася, а ще із землянки прокопали прохід до потічка джерельної води. Люк замаскували так, що із зовні непомітний. Інші робили різні види пасток на випадок проходу чи проникнення на територію табору непроханих гостей. Ходили стежинами тільки знані своїм легіням. Василь, аж спітнів від біганини, бо треба за всім дивитися, випробовувати. Бракувало канатів. А канати треба було плести тільки із нитки льону і коноплі. Конопля міцна і не гниє, більш довговічна. З коноплею була проблема, її сіяли хіба за кілька десятків кілометрів у селі Коноплянка. Відрядили кількох хлопців під виглядом купців, що бува не перехопили гайдуки панські інших сіл.

Через тиждень повернулися із мотками канатів. Селяни не шкодували коли дізналися для чого. Просили навідатися до їх панів-шкуродерів. Може і навідаємось ніби завірили їх.