Слава ЗСУ!

Пана білого, як сніг вивели із звязаними руками, а жінку і троє дітей вели за паном. Паничу зі страху відняло мову і він щось шевелив губами, але ніхто не почув слів. Нарешті пані років під пятдесять заговорила твердим рішучим голосом. Хочу говорити із старшим опришком. Василь підійшов ближче до неї і представився. Я той, хто карає панів за їх знущання над селянами. Звати мене Василь. Пане Василю! Я не пан, пані. Я селянин Василь, який узяв до рук зброю, аби боронити кривджених! Селянине Василю! Мене звуть пані Ядвіга. Це мій маєток, а не отого пана, який не може шевилити губами. Я готова добре заплатити аби ви нас, аби ви мене з дітьми відпустили. Ми поїдемо і більше не повернемося сюди. Буде так, як скаже громада села. Тут є представники громади. Ото вони і будуть рішати вашу долю. Хлопці, підійдіть до мене, інші пов’яжіть жовнірів і гайдуків з ними будемо розмовляти пізніше.

Хлопці! Яка ваша буде пропозиція? Що робити з панею і дітьми? Пані нам прикрощів не робила і на неї жалю не маємо. Пані зачувши таке повеселіла і просила дати змогу забрати необхідне для себе і дітей. Коли вийшла з палацу кинула капшук набитий злотими. Прошу пані! — Підніміть і якщо хочете відкупитись, то віддайте з гідністю в руки. Пані Ядвіга таки підняла капшук і віддала у руки Василя. Гайдуки запрягли коней і карету. Пані сіла перехрестила палац і виїхала з панського двору. А тепер давайте рішати, що робити з паном. Пан упав навколішки і ридав. Пожалійте мою сиву голову, не карайте. Якщо дозволите, я поїду услід за Ядвігою і дітьми. Якщо я у чомусь завинив перед вами, то готовий відкупитися хоч злотими чи чим іншим. Як скаже громада так і буде. Хлопці, що будемо робити з паном? Скарати на смерть - і так сказав кожний. Пан зі страху звалився і втратив розум.Ним почали трусити, белькотів щось та ніхто не розумів його мови. Усміхався, скалив зуби, так і здурів наш пан.Та пан впаде у якийсь магічний трам, а потім звалився на бік і захрипів. Тіло билося у конвульсіях і затих назавжди. Василь приклав вухо до серця і головою дав знак, що йому кінець. Усі без жалю схилили голови, бо перед ними був покійник. Нарешті позбулися цього душогуба. Із челяді дехто схлипнув і замовк. Пан може ще мав до кого серце та у більшості ненавидів людей. Така йому і смерть.

*******************

Суд людський продовжувався уже над жовнірами. Сиділи навколішках і чекали кари. Де подівся їх запал, хоробрість; сиділи з похнюпливими головами, з очима в яких був страх, пригніченість і надія на помилування. Усім хотілося жити а що чекає їх невдовзі? Яка буде кара жовнірам? — Нарешті промовив отаман Василь. Судити вам, а не мені. Їх провини я не знаю, бо тут не жив. Вам видніше і прошу висловити думки з цього приводу. Судити їх треба, бо були на службі у пана і виконували усі їхні забаганки — сказав чоловік середніх років. Як скаже громада так і буде. Та нехай повертається туди звідки прийшли, вони склали самовільно зброю, а значить воювати з нами наміру не мали. Авжеж. Відповіли інші. Жовніри зачувши такі слова вироку — зраділи, цілували землю і дякували усім навкруги. Так, ми забираємось геть із цього двору і ніколи не піднімемо руки на селян, — говорили всі хором.Ну от і все, — відповів Василь. Дорогі побратими будемо іти до свого табору. А можна нам з вами іти?- заговорили місцеві хлопці. Ми теж хочемо ходити опришками. Візьміть нас, візьміть! — Волали хором. Хлопці, даю вам пораду. Організуйтися у ватагу. Зброї у вас багато, навіть більше, аніж у нас. Згуртуйтеся, прийміть клятву за присягу і боріться з панами. Можу запропонувати кільком піти з нами, аби перейняли досвід створення табору, як побудувати землянки, пастки та таке інше. Ми згідні навіть на таке. А відрядимо двох хлопців, які найбільше на таке спроможні. Хлопці переговорили між собою і до опришків підійшло двоє плечистих хлопців. Перехід запланували на ранок. Опришки розійшлися по палацу і втомлені лягли на панські ліжка у чому були одіті. Челядь з радощів готували їжу переможцям і їх визволятелям. Нарешті дочекалися волі — промовила одна куховарка. Воля то є добре, а хто нам платитиме? -заговорила інша. Наші селяни як живуть і жили, так і ми будемо жити не тужити. Дівчата? — промовила куховарка. Треба зготовити харчів на дорогу опришкам. Їм далеко мандрувати, то і подбаймо аби були ситі. Погодилися і зайнялися кожен своєю роботою.