Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

********************

Опришок Петро, якого Василь називав мудрагелем поїхав до повіту вивідати, де вчать на спудеїв. Ходив вулицями і враз до нього наблизився жовнір. Привітався і спитав,- А що пан опришок тут роблять? Я не опришок, а ви пане жовніре мене з кимось сплутали. Ага, я тебе добре запам’ятав, коли були у дворі панича Йожефа. Якщо я кажу неправду,то дозвольте вас запросити до постерунку. Петро, як почув про постерунок, то відкинув жовніра і дав ногам волю. Жовнір заволав так, що на крик збіглося з десяток жовнірів. Петра наздогнали і повели до пастерунку. Під страшними тортурами Петро зізнався з якого села і хто із селян ходить у опришках. Били так, щоб витримати туртур не мав сили і просив смерті. Тримали у камері,де холод пронизував тіло наскрізь. А потім ставало жарко і знову холод. На одне око уже нічого не бачив. Пів рота зубів не було. Весь у крові. Їсти хоч і давали та не було чим їсти та ще й біль нестерпна.

До табору опришків прибіг у супроводі чатових селянин, який сповістив страшну новину. Із повіту їде багато жовнірів і панство. Василь зібрав ватагу і сповістив щойно почуту новину. Опришки переглянулись і спокійно відповіли. Ну, що ж, боротьба продовжується. Значить будемо воювати. Нам не вперше. Опришки знову розбилися на загони і кожен знав, що йому робити. А де мудрагель Петро і Данило? Петро, поїхав до повіту ступати на спудся, а Данило у селі. То є зле. Не дай Боже попадуть у пазурі жовнірів і під тортурами видадуть стежки і інші підходи до табору. Нас небагато, але впораємося, як завжди. А що сьогодні відійшли два хлопці, що переймали досвід. Треба попередити Івана. Здається їде комісія, а з ними багато жовнірів. Його знають жовніри і можуть запідозрити у зв’язках з нами. Доведеться самому іти до нього. Василь вчасно попередив Івана. Та почувся страшний стук у ворота і Василь зрозумів, що треба вибиратися з панського двору тільки не через ворота, А лаз з протилежного боку. Вибралися з двору і попрямували у бік табору. Чули гомін з боку панського двору і чим швидше ішли вверх на скелю. Опришки саме готовили пастки, підвішували колоди, настроювали самостріли. Робота кипіла, а думали іти на постой по домівках. Опришки не відали, що уже багато селян горять. Горять оселі їх батьків, родини, бо їх чоловіки і сини ходять у опришках.Опришки бачили клуби диму над селом. Біда прийшла несподівано. Мало душ згубили кляті пани? Ще більше залишете їх тут, бо вам життя немає. Ви втратили милосердя до себе і вам буде заслужена смерть.

Пан Анджей Цибульський разом із сім’єю і челяддю в’їхав у панський двір. Жовніри відправились у кесарні, челядь пішла на кухню, покоївки розбрелись по палацу. Пан з панею вибирали собі спальні і покої. О тут набагато ліпше, аніж у нашому палаці. Що тепер згадувати коли усе нажите пішло з димом. Та повітовий поступив шляхетно і надав цілий непошкоджений палац. Казав, що жити будемо до повноліття дочки пана, Урсули. До повноліття ще треба дожити — злорадно і підступно промовила пані. Комісія тим часом описувала майно і пила вино. Вина у погребах панича було багато і різних назв.Не було кому пити. Гостей не любили і до них ніхто не їхав окрім війта Якима, який інколи навідувався до панича за його викликом. На кухні варилися наїдки, аромат роз”їдав ніздрі.

Гандзю, Гандзю! — покоївка появилася перед паном з покірно опущеною головою. Слухаю пана ясновельможного? — Піди до їдальні і нехай нам принесуть їсти до зали. Добре уже біжу. Пахолку, а ти піди у погріб і принеси штоф гарного червоного вина. Буде виконано — відповів пахолок і зник за дверима. За столом всілася уся сім’я пана Анджея. Урсулу звати? — спитала покоївка Гандзя. Не треба. Відведи її на кухню, нехай там її нагодують. Комісії накрити стіл на кухні, пане Анджею, якось негарно ти поступаєш. Вони, як поїдуть до повіту, і все розкажуть, що ми навіть разом за одним столом не їли — то буде біда. Можуть нам і не відписати отого найманого. Може пані має рацію. Гандзю, накрий стіл поряд для комісії. Їх там три комісіянти. Нехай буде так. Ваша воля буде сповнена. Випили вина і враз члени комісії повеселішали, почали голосно розмовляти, виголошувати деферамби на честь панів. Така звеличність була до вподоби панам і вони все більше підливати тому дурману. Що тверезий думає, — п’яний виголосить. Пан Анджею, чому за столом немає пані Урсули? — Вона перша спадкоємиця і ви би мали нею опікуватися?. Панове вона схотіла і пішла на кухню. Там її погодують, голодною не буде. Та двері розчинилися і на порозі стояла Урсула з мокрими від сліз очима. Прошу комісію мене вислухати. Та говори, говори панничко.

Попередня
-= 65 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!