Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

Ось ці пани заскоро тут командують. Я тут народилася, тут жили мої батьки з діда-прадіда, а вони приїхали на готове, мене виганяють з моєї кімнати, за ворота випровадили мою улюблену покоївку Мирославу. Нехай забираються геть із палацу! З ними жити я не буду. Мною є кому опікуватися. Скоро приїде Івась-брат мого батька, повернеться моя няня Мирослава і житимемо у добрі і спокої.

Пане Анджею!Що коїться тут? Ви себе ведете як деспот, ще не вступивши у права опікуна. Ми ідемо до повіту і усе донесемо, що робиться. Анджей побагровів і стиха лукавим голосом почав тріаду невинного ягняти, у шкурі вовка. Шановне панство то є усе неправда. Ми любов’ю і добрим серцем хочемо тільки добра і материнського піклування ясновельможній Урсулі. А з покоїв її ніхто не виганяв. Просто хотіли провітрити приміщення від усякої нечесті. Їсти вона буде завжди з нами за одним столом. Пані подивилися на Урсулу таким пронизливим поглядом, що Урсулі аж лячно стало. Твою няню повернемо. Вона відправилася до батьків на декілька днів. Ми повернемо її — повернемо, наша ти люба Урсуло. То яка буде думка, панове комісіянти? Ми наразі відтермінуємо опікунство до весни. Та, що ви таке кажете панове? Ми тут будемо вкладати кошти, платити обслузі, жовнірам, — на пташиних правах? Хто компенсує нам усі витрати? Ви панове поки що живіть, а з паперами дамо лад, як побачимо добрі результати. Стривайте, стривайте! Можеш залагодимо справу іншим чином і показав на капшуку набиті злотими, що були прив’язані до пояса. Панове, нам пора до управи. А ви паничу відіть себе гідно і на підкуп нас не провокуйте, бо донесемо аж до сейму.

Комісія поїхали, а панич упав у думу. Їдьте, їдьте писаки, я сам поїду до управи і усе залагоджу. Пані знову злорадно подивилися на Урсулу і задоволена пішла до опочивальні. Панич Анджей послав жовніра у село за Мирославою. Та до села жовніру доїхати не довелося. На виїзді із панського двору на жовніра напали опришки. Стягнули з коня, дали стусанів і жовнір заговорив. Скільки вас жовнірів? — одинадцять відповів. Яка сім’я у панича? — Він, пані і двоє малолітніх дітей-хлопців. Не губіть мене, я вам буду служити вірою і правдою,-заговорив жовнір і заплакав. Добре, не реви. Хто дав вказівку палити обійстя селян? Панич. Із собою віз молоденького опришка без зубів, бо повибивалали.На лиці живого місця нема. Одне око запливло так, що нічого не бачить, кров іде з носа, рота і вух. Сердечний просить смерті. А назвав себе Петром. Його спіймали жовніри у повіті. Він мав намір іти учитися на спудея, а один жовнір упізнав його, коли вели голих до панського двору. А де той жовнір? Та є у панському дворі. Ага — промовив отаман Василь. Їдь у село по Мирославу і виманиш того жовніра за ворота. Добре? — Добре, махнув головою жовнір. Клятий паничу будеш горіти живцем на вогнищі. Мирослава повернулася і Урсула зраділа. Розказала Мирославі що виробляють пани і що мало не виганяють. Комісія поїхала до повіту і опікунство відклали до весни. Панич божеволіє і свариться з панею. А ще у льоху тримають якогось побитого опришка і гайдука Андрія. Жах, про себе сказала Мирослава. Кепські справи- треба повідомити Василя. Та як? Івана немає, що робити?

******************

Василь з ватагою готувалися до нападу на панський двір. Продумувати усе до надрібніших деталей, як спалити двір і не втратити опришків. І тут знову поради Івана стали у пригоді. Іван знав де є вразливі місця у паркані. Знав, як примусити собак, яких випускали наніч у двір з вольєрів приласкати і не гавкати. Задумали вчинити напад тільки вночі, коли усі сплять. Надворі вдарили перші заморозки, похолодніло, операція не була правильною, але і не такою активною, як влітку коли нападали на панські дворі других сіл. Хлопці? — заговорив Василь , не лізьте на жовнірів, якщо не впевнені у своїй силі. Старайтеся завжди бути на крок більше, а ніж вони отямляться. Наша перемога у рішучості і раптовості. Панича взяти живим. Коли наступаємо? — спитали опришки. Скоро, скоро. Нам треба провчити жовніра, який видав на тортури нашого хлопця Петра. Нарешті розвідка донесла, що із двору виїхали вершники, — чоловік три або чотири. Ну, що ж ідемо на зустріч. Опришки загадлися за високими кущами біля дороги неподалік каменя-валуна. Як тільки вершники порівнялися з кущами їм назустріч вийшли опришки. Відступати хоч би і наважилися та позаду теж опришки. Цівки пістолів і рушниць направлені у їх бік. Тож силкуватися щось зробити не мали змоги. Опришки підбігли і постягували жовнірів з коней. Зброю забрали, коней відігнали у хащі. Жовнірів пов’язали, відвели у бік дороги за кущі і поставили на коліна. Хто з вас видав на тортури нашого опришка? — запитав отаман. Ніхто не зголосився. Василь спитав вдруге і нагадав, що третього запиту не буде. Усі мовчали. Нарешті один із жовнірів вказав на того винуватця. Хлопці, ану виведіть його сюди. Ти — заговорив Василь, послав на тортури молодого хлопця. Він тобі у сини годиться. Що ви зробили з ним? Я його не бив - проскавулів опришок. Його били інші жовніри. Вони є серед вас? Тут немає, а у дворі є. Їх двоє. Хлопці ану дайте йому так, щоб кров цибеніла з рота, носа, вух і щоб нею харкав. О Боже, помилуй мене грішного— заволав жовнір. Молоді опришки по черзі підходи і кулаками та ногами били жовніра. Жовніра лице розпухло від побиття, не одне око заплило, а два. Жовнір ледь дихав і уже не кричав, а стогнав, знесилений звалився на бік. А що будемо робити з оцими вояками? — спитав ватагу отаман. А що робити? Постріляти і у прірву. Жовніри й так тремтіли від побаченого і сподівалися на помилування та від оголошеного вироку заволали, розплакалась і готові були виконати усе, що накаже отаман. Добре. Я збережу вам життя, але за умови, що будете робити те що накажу. Обіцяємось — в один голос відповіли.Зараз ви повернетеся до панського двору і намовляйте жовнірів аби покинули панів і їхали до повіту, а тим що били опришка скажіть, що їх чекає те саме, що і того хто здав його і привів то постерунку. Усім зрозуміло? Так. Так, отамане. Ми ще сьогодні до вечора виїдемо з двору. А тепер знімайте весь одяг і себе. Хлопці, позав’язуєте їм руки і нехай гуськом чимчикують до пана на побачення. О Матко Боска, то є великий позор. А покарного жовніри покладіть на лати, привяжіть до коня і нехай везе його, якщо довезе живим пану в гості. Жовніри під стогін рушили голими до панського двору. Ворота відчинили на стук і вартові жовнір від побаченого закричали що є сили — опришки, опришки.

Попередня
-= 66 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!