Слава ЗСУ!

На панський двір підемо коли усі полягають спати. На воротах варти немає бо нікому іти. Тих кількох жовнірів, які постраждали у бою з нами нічого боятись, але хтось із них може зі страху вистрілити. А тому двері підперти колами. Іван від воліче собак і ми тихцем проберемось до спальні панів візьмемо ще тепленькими. А тоді вчинемо розправу. Будьте обачні з паничем. Бо пани лягають у ліжко замуніцією. Вони пістолі тримають під подушкою, а канчук прив’язують до руки. З панею можете робити, що хочете зі тілом навіть на очах пана. Дітей не лякайте, відведіть до Мирослави. Челядь не чіпайте, дворового зв’яжіть і не карайте. Він сам за себе подбає, і поїде звідки приблукав до пана. Нашого побратима Петра не спутайте з прислугою. Він ледь живий. Біля нього постійно Мирослава і Урсула. Питання до мене будуть? Немає питань. Тоді відпочивайте і будьте готові бо у ніч підемо до панів.

А ніч видалась місячної і морозною та у опришків від того, що ідуть нарешті скарати пана на душі і тілі тепло. Ворота були прочиненні на половину і опришки майже без шумно проникли на панський двір .Василь з двома опришками і Іваном подались до палацу. Іван до палацу потрапив раніше усіх, зміг задобрити собак і відчинити ворота. У палац потрапили без перешкод. На другому поверсі Іван показав спальню пана у інших спальних були пані і діти. Іван не чутно відчинив двері і Василь наблизиться до ліжка пана. Легким порухом руки вийняв з під подушки заряджений пістоль і побачив як панич вибалушеними очима дивиться на нього ніби на примару. Зрозумів хто біля ліжка і ревком руки потягнувся за пістолем -та пістоль був у руці Василя.

Паничу треба нарешті уже підніматися. Прийшов час, покваптеся, за ті злодіяння які зробив. Буде суд і суд буде суровий. Пане отамане!- не карайте, я ні в чому не винуватий. Не винуватий? Кажеш? Хто спалив оселі опришків? Хто до пів смерті побив опришка? Він ще дитина.

За усі ці гріхи, за свавілля над селянами доведеться померти.

Прошу помилувати, я оселі не палив, то жовніри і вони за свої гріхи склади голови. Опришка я виходив від смерті і навіть поселив у палаці. Моя пані за ним доглядає. А побили жовніри, один із них харцизяк, у кесарні лежить побитий. Добре, доберемося до нього. Хлопці беріть цього паршивого панича у чому є і ведіть у двір. Виведіть із кесарні і жовніра який катував нашого побратима, будемо судити там же. Одного уже провчили, а тепер треба провчити і другого. А де пані? Та там наші хлопи розважаються . Беріть пана і нехай бачить, що роблять опришки з його панею.

У дворі зчинився нічний гармидер. Уся челядь тулилася до стіни палацу. Вас ніхто не гнатиме. Хочете побачити як карають панів, то така можливість випаде усім насолодитися. Василь очима шукав кохану Мирославу, а Мирослава тим часом, почувши гамір покинула Петра і прожогом кинулася шукати Василя у темряві. Почула голос Івана і пішла на той голос. Василь з Іваном саме спускалися сходами на перший поверх. Вони зустрілися і поринули у обійми і поцілунки. Іван відвернув голову, хоч мало що міг побачити у темряві. Василь з Мирославою у темноті відчули один одного щирими почуттями їх поєднувало кохання.

Веди мене до побратима Петра. Мирослава взяла за руку,підійшла до дверей, відкрили і Василь побачив при тьмяному світлі підсвічника лице побратима, а поряд Урсулу,яка згорнулася калачиком лежала біля опришка.