Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Опришки

Слова-перестороги, таки справдилися . На весні як тільки сніг зійшов, до села почали навідуватися “ звідувачі ” з повіту. Вивчали обстановку у селі, випитували про опришків. Ті звідувачі представляли машканцями навколишніх сіл і ніби хотіли запросити опришків для покарання панів. Та опришків не обдурити. Уже кілька дізнались у скоєному і їх закрили у льох під замки. Льох надійний. Зведений з дубових брусів,- надійний від усіх видів вогнепальної зброї, хіба що незахищений від вогню. Від звідувачів дізналися, що військо готують немале. Наступ планують на літо. А між селянами, хочуть посіяти розбрат. Навіть обіцяють великі статки, хто підтримуватиме панів.

Та селяни заодно, бо майже два сторіччя, відчули добро панське. Пани думають газдувати і далі. Та зась їм усім,- промовили селяни. Втрачати їм є що, а тому так занепадливо відстоюють свої права на землю, людей.

Усе, баста! Виженемо і скараємо до ноги тих, хто ще наважиться тут залишитися гомоніли селяни. Цілими днями селяни при зустрічі одні з другими хіба що говорили про помсту панам. Не оминали розмов навіть при молотах зерна на токах, чи при заготівлі дров і.т. інше. У повітрі витав дух боротьби. Кожний був готовий взяти усе, що під рукою, щоб захиститися від ворогів. Дух помсти згуртував горян і настільки здружилися, що стали однією ріднею. Отаман був у задумі. Немає дідуня-мольфара, аби підказати, що дальше робити, як діяти.

Та й Іван чомусь не навідується до села, до матусі. Навіть немає з ким порадитись. Василь вирішив піти до каменя-валуна. Може енергетика валуна, щось та підкаже. Сів на вороного і поїхав назустріч невідомому.

Біля каменя зійшов на землю, оглянувся по боках і ніби шум потоку було чути. Присів на пеньок, і враз почув як по спині щось пробігло і побачив на плечі білочку. Білочка сумними очима дивилася прямо в очі отаману. Та це ж дух дідуня –мольфара?! Василь неабияк зрадів появі білочки, повеселів і відчув тепло біля лиця.

Дідуню, дідуню, я вірю, що то є ви біля мене. Слава Богу, що зустрілися, бо мені не вистачає вашої присутності. Ні з ким порадитися, Іван теж кудись подівся і не показується у селі. Отаман був розгублений та не довго, бо невдовзі показався вершник з боку панського двору. Так, сумніву не було, той вершник і був Іван

Палагнин – молодий панич.

Радості не було меж. Нарешті є з ким погомоніти, поговорити, порадитися. Іван упізнав отамана і теж зрадів. Обнялися по-братськи хоч Іван був набагато молодший, але голову мав мудру, а тому порадник був неабиякий. Іване, ти навіть не представляєш, як мені тебе не вистачає. Мені теж, Василю, без тебе сумно. Цілими днями у панському дворі набридає. Деколи виїжджаю за межі двору аби підстрелити зайця чи молодого вепра. Дрова заготовляють два хлопці-опришки, яких залишив мені на поміч. Дякую за таку ласку. Старий гайдук Андрій хіба спить. Навіть бачив, як він спав стоячи, бо сидячи спати для нього то звично. А чому не питаєш, як Мирослава, Петро? — Хотів та ми так за говорилися, що не встиг спитати про них. Петро уже повністю одужав і допомагає мені по господарству. Урсулою так подружилися, що стали, як брат і сестра, але бачу що ще рік-два і їхня дружба переросте у щось більше. Вона його обожнює, навіть ліжко занесли для неї у його кімнату. Я цьому не перечив, як і Мирослава. Мирослава порається на кухні ще з однією дівчиною, яка відмовилася покидати двір, бо її нікуди їхати. Вона сирота, рідні немає то і просилася остатися. Ну, звісно, я не міг відмовити її. Ти чи ви з Мирославою поступили правильно. А мене згадує Мирослава? Авжеж. Коли приїде Василь, коли, — невже забув, розлюбив чи що? Ну, я знаю, що її сказати. І вона на деякий час заспокоюється. Та бачу, як нудиться, іноді на лиці сувора, а одного разу бачив, як вона плакала. Гаразд, я нанесу її візит і заспокою. Собак відпустив і вони десь блукають, у лісі. А для чого їх тримати. Та ще й годувати треба. Інколи по ночах чую їх виття. А може то сіроманці? — сказав Василь. Та ні! Біля воріт бачив сліди на снігу. То були собачі. Вовчі сліди великі і мають більшу випуклість між кігтями і трикутної форми, а у свійських округлі. У лісі вони не пропадуть, живності багато, хіба що здичіють. Шкода таке створіння виганяти, та іншого виходу не було. Якщо проникнуть надвір, то хай зостаються. Іване, добре, що ти нагодився, мені треба з тобою мати довгу розмову. Неспокійно стало у нашому краї. Ми ніби нагнали страху на панів, багатьох вигнали, багатьох покарали, та вони, як та гідра плодяться ще з більшою кількістю і силою. По селах ходять звідувачі, які сіють ворожнечу серед селян, вивідують усе, що робиться по селах і доносять у повіт. У нашому селі взяли двох звідувачів і ті розказали чого їх послали. Зараз сидять у льоху під пильним оком чатових.

Попередня
-= 73 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!