Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Острів Надії

Що ж, із Маргарет у нас добре склалося. А от цього разу внутрішній голос ніби занімів! Міркуючи про Вільсонову пропозицію, відчуваю нездоланну нехіть думати про неї, і... думаю безперестанно, мовби з примусу.

Скільки не висуваю доказів супроти його ідеї, — є у неї притягальна сила мрії. Казка для дорослих, яку можеш спробувати зробити живою. Зрештою, чом би й ні? Що я втрачаю? Замість безперервних судових процесів, – тривала мандрівка, життя в чудових умовах, серед порядних людей. Якщо затія не вдасться – візьмуся за старе та й годі.

«Не так все просто, доведеться й платити», – перечив мій внутрішній голос. І я згоджувався: справді, платити доведеться. Чи оговтаєшся потім, посвятивши себе цій справі, якщо все піде нанівець? Неважко було мені здогадатися, що на вівтар Вільсонової ідеї доведеться віддати душу й серце. Про меншу ціну не йтиметься.

Чи не це позбавляло мене снаги прийняти остаточне рішення? Частково... Ніколи ще необхідність сказати «так» чи «ні» не завдавала мені таких моральних мук. Аж кров стугоніла у скронях від нервової напруги. День і ніч висів на дибі сумнівів.

Та вирішилося питання, мов ненароком. Подзвонив на третій день Вільсон і сказав, що приїхав Мартинсон і вони запрошують мене на оглядини корабля.

Я собі постановив: хай випадок розпорядиться моїм вибором. Якщо мені бодай що-небудь не сподобається, або насторожить, – відмовлюсь навідріз!

26 травня

Білий могутній семипалубний красень стояв біля причалу, нависаючи над ним, як гора, що вміє плавати і на якій достойні жити справжні принци і принцеси. Хоч звучить доволі безглуздо й пишномовно, але приблизно таким було моє перше враження від корабля. На довершення всього ще й названо його «Оберон» – за іменем царя ельфів. Цей корабель навіював побожний захват своїми розмірами й засліплював довершеністю обрисів.

Натішившись враженням, яке справив на мене грандіозний витвір людських рук,

Вільсон пояснив:

– Його збудовано спеціально для подорожі на острів. Це буде для нього перше велике плавання.

Що ж, Вільсон улучив у «десятку», показавши мені свій корабель – мої сумніви до часу відступилися перед цим доказом його заповзятливості в здійсненні свого проекту.

– Ходімо, погляньмо, чи достатньо затишно почуватимуться мешканці нашого «ковчега»,– усміхнувся він. – Ведіть нас, капітане!

Усередині лайнер був обладнаний із бездоганним смаком, безліч усіляких зручностей чекало тут на пасажирів. Та найбільше вигадливості конструктори виявили у плануванні зелених куртин і майданчиків для відпочинку, прогулянкових палуб, різноманітних салонів.

Коли потім, на прохання Маргарет, я спробував оповісти, як влаштовано корабель, мені й наполовину не вдалося передати своє враження.

– Він як мрія, Маргарет,– нарешті сказав я.– Мрія, про яку думаєш: чи вона тобі по кишені.

– Ти його боїшся? – запитала вона. – Тобі щось не сподобалося?

– Сам не знаю... Ця затія видається мені надміру красивою, чи що. В житті так не буває…

– Але ж нікому раніше просто на думку не спадало заснувати подібну колонію.

Попередня
-= 10 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!