Слава ЗСУ!

Він чоловік – дедалі більше здається – таки незвичайний. Ні, не його статки змушують мене так уважати – хіба ж багатії дивина для мене? Від нього линуть флюїди надійності й порядності. Тому, несамохіть, сприймаєш його міркування. І всяка обстоювана ним справа, якою б доречною не була сама по собі, починає здаватися тільки знаряддям для досягнення чогось незмірно важливішого за видиму користь від неї. У його присутності здається, що перемога справедливості й добра у світі справді залежить виключно від нашого бажання їм слугувати.

Вільсон сказав, що навмисно запросив мене на півгодини раніше за інших, аби викласти деякі міркування стосовно поточного етапу – тепер уже нашої спільної – роботи. Ми присіли на лавці в затишному куточку біля озера, де плавало екзотичне птаство. І він зізнався, що найбільше його хвилює, чи дійдуть згоди люди різні за мовою, звичаями... Хоч і вірить, що їхня наснага до переміни свого існування зарадить усім розбіжностям. Головне – надійність людського матеріалу. Тим-то найпершим помічником мені стане визначний лікар-психолог Христо Імаєв з Болгарії. Разом з ним працюватимуть кілька його помічників. Сам Імаєв обдарований надзвичайною властивістю без будь-яких приладів «читати» причини порушень у психіці своїх пацієнтів. Окрім того, в науковому інституті, який він очолює, винайдено прилади, здатні визначати психоемоційну структуру людини в супрязі бозна з чим. Це видається неймовірним, але він може сказати, чи хворів якоюсь хворобою ваш дідусь, який він мав тип характеру... Імаєв погодився допомогти нам, бо це для нього — рідкісна можливість провести унікальні за розмахом дослідження.

Півгодини минуло, ми зайшли до будинку, піднялися на другий поверх, де містився кабінет господаря. За кілька хвилин там з’явились усі запрошені. Вільсон познайомив нас. Окрім Імаєва, – симпатичного чоловіка з м’якими рисами обличчя, – і капітана Мартинсона, були ще троє членів цієї своєрідної ради, відповідальні за вирішення технічних, майнових, юридичних та інших питань, пов’язаних із проектом переселення: Томпсон, Джефферсон і Фацетті.

Бесіда наша тривала близько години. Вільсон оголосив, що втілення його задуму підійшло до найвідповідальнішого моменту – формування контингенту мешканців острова. Настав час зробити публічну заяву, привернути до себе увагу. Він уже передав кільком впливовим газетам – інші підхоплять – звернення, де виклав свою ідею і пропонує бажаючим стати учасниками її втілення. Невдовзі наші шановні експерти (кивок у мій та Імаєва бік) почнуть працювати з тими, хто зголоситься.

Сидів я, слухав інших, сам говорив, але й надалі здавалося мені, що все це не насправді, якась химерія.

Після наради Вільсон, розпрощавшись з усіма, вручив мені чекову книжку:

– Ваша піврічна платня.

Мені стало ніяково через цю заплату наперед, та ще й за те, в чому й досі сумнівався.

– Кожна з родин, на якій ви зупините свій вибір, – повідомив мені Вільсон, – за місяць до відплиття отримає компенсацію на відшкодування збитків і витрат. На кораблі всяк житиме на всьому готовому і буде застрахованим від початку подорожі й до кінця. А на острові винагорода за працю матиме свої особливості.

28 травня – 14 червня

Два з половиною тижні пролетіли в небувалому напруженні. Передавав адвокатські справи, які вів і на які дав попередню згоду, в чужі руки. Тричі зустрічався з Імаєвим, аби виробити спільний робочий план. Починаємо з Європи: Франція, Англія, Німеччина... Вдома набиратимемо бажаючих в останню чергу, – Вільсон вважає, що так буде краще: хай трохи вщухне галас, який здійнявся довкола майбутнього переселення.