Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Острів Надії

Після полудня зустрів біля спортивного майданчика Вільсонового племінника – сидів зі своїм альбомом. Бачив його в ці дні не раз – мешкаємо на одній палубі – та все не було нагоди порозмовляти. Привіталися. Попросив дозволу подивитися його ескізи. Він подав мені змальований на дві третини зшиток. На кожному з аркушів стояла позначка, коли зроблено малюнок. Із першого з них і до останнього, сьогоднішнього, можна було вловити присутність та наростання неспокою й сум’яття, котрі й сам я спостеріг. Останні три сюжети викликали в мене просто гнітюче враження. У центрі першого з них була юнка викінченої краси, яка загорала в шезлонгу. А з краю ескізу, ніби входячи в кадр, хтиво пожирало її чиєсь око. На іншому малюнку під бездонним небом розташувався півколом гурток людей, спинами чи боком один до одного. На їхніх обличчях, у поглядах, звернутих вдалину, не читалося нічого, крім порожнечі. З третього аркуша просто в очі вам насторожено озирався молодик, товариш якого, присівши на лавицю, й ховаючись од сторонніх очей, набивав зіллям цигарку.

– Чи не занадто ви гротескуєте, Богдане? – запитав я.

– Анітрохи, – заперечив і подивився так, ніби оцінював мою здатність збагнути, про що йдеться в нашому побуті. Однак, мене вразила його затятість підпорядковувати все побачене якимось крайнім і однозначним вимірам. Мусив би він збагнути головне: над кожним із нас, усвідомлював він те чи ні, вже владарював Острів, і, щоб там не було, помалу почав ліпити наші характери на новий лад. У кожному з нас щось перетлівало, перебудовувалося в душі, хтось міг потрапити і в смугу депресії. Але ж духовна рівновага неодмінно поновиться, рецидиви будь-якої непорядності, не маючи для себе ґрунту в нових умовах, відімруть самі по собі – лиш усі відчують себе членами однієї великої доброзичливої родини. Не для чого ж іншого й мандрівка наша, – щоб закласти підмурівок майбутнього співіснування на Острові.

– Не подобаються мої малюнки? – поцікавився Богдан.

– Не в тому річ. Майстерності вам не бракує. У всякому разі, на мою думку, як дилетанта... Одначе, з цих замальовок не зробиш висновку, що ви вірите в наш Острів.

Він знизав плечима.

– Що впадає в око...

– Кажуть, досягнута мета виправдовує всі зусилля.

– От мені й хочеться їх зафіксувати, що ж вас бентежить?

– Важко пояснити... З малюнків може здатися, що в цих людей немає нічого за душею. Все набагато складніше.

– Ваша правда. Особливо, якщо зважати, що ваш експеримент піддає сумніву спосіб існування мільярдів людей. Не вбачаєте в цьому драми? Коли б вам не пощастило – теж мало доброго: людству залишиться гіркота розчарування. Здається, у багатьох з ваших спільників цей “цвяшок” засів у підсвідомості.

Не мав бажання дискутувати з ним, але пообіцяв, що згодом поговоримо на цю тему.

Бесіда з племінником Вільсона виявилася не з найгірших набутків цього дня. По обіді, як і завжди, побував на всіх палубах, зустрівся зі своїми помічниками-розпорядниками. О цій порі безлюдніли спортивні майданчики, басейни і куточки розваг – пасажири спочивали. Я саме йшов коридором четвертої палуби, коли прочинилися двері каюти помічника головного механіка і звідти, торкнувшись на прощання губами щоки свого дружка, вислизнула... білявка, яку не раз бачив поруч молодого фіна. Угледівши мене,

дівчина пурхнула мимо, а я розвернувся й, не глянувши на сторопілого в дверях кавалера, подався до Мартинсона.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!