Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Острів Надії

Вислухавши мене, він викликав помічника механіка.

– Хочу про все почути від тебе самого, – наказав йому. Той стояв сполотнілий – добре знав, що на борту йому лишатися, доки зайдуть до найближчого порту. Перед початком плавання всі члени команди укладали контракт, умови якого, зокрема, категорично забороняли входити з пасажирами в будь-які неслужбові стосунки. Та винуватець із гідністю заявив, що не має докорів сумління, бо вони з дівчиною кохають одне одного.

– Ти знаєш, що вона має хлопця? – поцікавився Мартинсон.

– Знаю. Ми з нею повернемося разом на материк. Вона сама так вирішила. На острів їй не хочеться, просто здалася на волю батьків.

– Ви, можливо, і повернетеся на материк разом. Але для контрактників не має виключень. Зрозумів?

Механік схилив голову.

– Можеш іти. Доки перебуватимеш на борту, до своєї пасії – ні на крок!

Як мусив я чинити за таких обставин? Вирішив поговорити з дівчиною.

Спочатку вона гороїжилася, потім розплакалась і зізналася: серце її розривається. Той фін їй подобається – він добрий і ніжний, але до помічника механіка її вабить з нездоланною силою. Вона боїться своєї пристрасті, боїться зробити остаточний вибір, не хоче вразити батьків, кинувши їх самих, але їхнє кохання – мов пожежа і т. ін. Чим тут зарадиш? Застеріг її: маєш два дні, аби все зважити і вирішити, чи пливти з нами далі.

Молився того вечора: Господи милосердний, заради Сина Твого, якого ти за нас віддав, пособи усім нам благополучно дістатись Острова, укріпи наш дух, в ім’я Твоє...

Молився, бо мене опанував незбагненний, безпричинний неспокій, майже страх. Внутрішній дрож бив тіло. Таке бувало мені кілька разів у житті перед великими неприємностями. Невже й цього разу насувається біда? Звідки очікувати небезпеку, як уберегтися від неї? Неначе брила лягла на серце. А, може, знайоме застереження – просто відлуння всього того, що непокоїло в ці дні?

Доходило десятої, коли вирішив поділитися гнітючими передчуттями з Мартинсоном.

На палубі життя йшло заведеним чином: звідусіль лунав гомін юнаків і дівчат, подружні пари прогулювалися вздовж бортів чи милувалися, сидячи в шезлонгах, відблисками місячного сяйва на воді.

Капітана знайшов у більярдній. Зачекав, доки він скінчить партію, і ми вийшли на палубу. Він вислухав мене з незворушним спокоєм. У глибині душі сподівався, що мої слова насторожать його: чи не віщує і його серце чогось подібного? Та всі мої побоювання Мартинсон сприйняв із доброзичливим співчуттям. Коли я вмовк, він дружньо торкнувся мого ліктя:

– З мене поганий психоаналітик, Антуане. Але покладіться на мій досвід. Не раз доводилося мені бачити, як океан впливає на людей, особливо на тих, котрі вперше довірилися йому. Дехто спочатку неначе туманіє, доки призвичаїться, інший мовби йде «ва-банк» – по всякому буває... Початок морської мандрівки, навіть найбезпечнішої, у багатьох викликає такий собі невеликий почуттєвий шторм. Та скоро він улягається, і всім попускає. Навіть команді, бо й на них позначається загальний настрій. Що вже казати про вашу подорож! Але ще день чи два – і всі врівноважаться. Вірте моєму слову.

Він запросив мене до себе випити чаю, я погодився – не хотілося повертатися до своєї каюти. Доки стюарт приніс напій, Мартинсон розповів кумедну історію з тих часів, коли ще ходив капітаном суховантажника.

Попередня
-= 26 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!