Слава ЗСУ!

М. Ростовцев, боронячи теорію, за якою скити витиснули кімрів з України, все ж визнає, що не витиснули їх з Кубані. Дивна річ: мали силу витиснути з усієї України, а не витиснули з малої її частини — Кубані. Чому така непов'язаність у М. Ростовцева? Бо він сам знайшов сотки доказів у кубанських могилах, що ті «кімри» жили на Кубані ДО приходу скитів і ПІСЛЯ їх приходу. Іншими словами, ті «кімри» були ніхто інший, як споконвічне автохтонне населення України — нащадки трипільців. Зрештою, М. Ростовцев сам напіввизнає це; він в тій же книжці пише: «Нема ніяких свідоцтв ані про час, коли кімри вперше з'явилися в Україні, ані про час, коли її покинули, ані про їхню національність, ані про те, чи вони були автохтонами України чи зайдами». Та й цей великий прихильник іранської теорії все ж визнає кімрів індоєвропейським (арійським) народом — траками на підставі того факту, що в Босфорській державі королі мали тракійські імена, а так само багато людей з тракійськими іменами були серед населення Танаїсу за римських часів.

Далі М. Ростовцев зазначає: «До вже відомих центрів людської цивілізації найранішньої доби — доби міді: Елану, Месопотамії та Єгипту — тепер можемо додати і Кавказ. Розвиток цивілізації на Кавказі не є короткий. Археологічні знахідки на Кубані ясно показують, що на Кавказі культура бронзової доби є самостійним витвором тубільців. Ніяких ознак впливу мікенської культури я не знайшов. Також я не бачу жодного відношення до культури бронзової доби в Західному Сибіру чи Алтаю або Уралу. Кавказька культура бронзової доби є цілком своєрідна, оригінальна, цілком відмінна від тамтих. Найголовнішим центром її була Кубань. Але ця культура є споріднена й одночасна з культурою тої ж доби Близького Сходу та Єгипту. Маємо багато доказів, що творили її тубільці, автохтони земель навколо Озівського моря. Про них грецькі письменники пишуть, як про одну націю, про одну державу під іменем МЕОТІОС (Озівське море греки називали Меотіс). Вони пишуть про два племені того народу: савроматів, що жили в гирлі Дону, та синдів, що жили по обох берегах Керченської протоки, яку греки називали «Кімрійським босфором» (босфор — протока). Ці племена звернули особливу увагу греків тим, що у них надзвичайну роль грали жінки в політичному та військовому житті. Грецька етнографічна література найранішньої доби повна згадок про савроматські королеви, про жінок–вояків. Грецька історична легенда про амазонки вміщує їх саме на берегах Озівського моря. Пригадаймо також легенду про Тиргату, як оповів її нам Полеанус, яка підтверджує тубільне походження місцевого населення» (за М. Ростовцевим).

Іншими словами, той нарід, що його греки, а за ними і М. Ростовцев, називають кімрами, ніколи не приходив, ніколи не відходив, ніколи його ніхто з України не виганяв, а були вони споконвічними тубільцями — нащадками трипільців, а за нашою термінологією — чистокровними прарусами. Але М. Ростовцев, вчепившись теорії переселення іранських народів в Україну, не хоче визнати тих кімрів за автохтонів України, а висовує свою — як сам її кваліфікує — ГІПОТЕЗУ, припущення ніби за часів великого переселення індоєвропейських народів до Европи, прийшли до неї два різних народи: один іранський, а другий тракійський; і ніби ті тракійці вічно воювали з тими іранцями. На подібних припущеннях побудовано багато теорій про наш нарід. Проте, наведемо чимало з книжки М. Ростовцева «Iranias and Greeks in South Russia», щоб побачити аргументи цього завзятого іраніста.

Отже, він пише: «Натиск македонців з Заходу, а сарматів зі Сходу примусив у IV ст. до P. X. скитів сконцентрувати їхні зусилля в центрі їхньої держави — на Середньому Дніпрі, в околицях Києва та Полтави (осередку трипільців. — П. III.). Тамтешні археологічні знахідки показують, що культура там була стара, попередня, лише перейшла в добу залізну (яку ми, на жаль, донині не дослідили). Знахідки з VI‑V–IV ст. до P. X. в Центральній Україні є мішаного походження, як і на Кубані, але різняться від кубанських у сутєвих аспектах. У кубанських могилах — а також і в могилах Запоріжжя — поховані королі та князі з забитими кіньми та слугами, які мали служити королеві на тім світі. А найхарактернішою їх прикметою є їхнє неймовірне, просто казкове багатство. Могили ж Центральної України є значно бідніші, хоч і трапляються багаті; та головне — в них не знаходимо кістяків коней і слуг. Вже це одне вказує на якусь іншу культуру, точніше — культуру рільничу. На це натякає і стиль будови могил, що не є балдахин, але як хата. Крім того, в могилах VII ст. до P. X. не знаходимо малоазійського впливу, натомість знаходимо дещо грецьких виробів. У могилах же VI‑Vct. до P. X. та молодших вже знаходимо дещо з предметів і з Малої Азії, хоч усе ж переважають місцеві. В кубанських могилах IV ст. до P. X. бачимо синтезу скито–грецьку з малою домішкою місцевої, кімрійської. А в могилах Центральної України, навпаки, бачимо місцеву з малою домішкою скито–грецької. Я думаю, що зв'язок із Західною Україною та Тракією вплинув на культуру Центральної України. Але це є лише здогад, і нічого певного не можемо сказати, доки не будуть досліджені могили в Болгарії та Румунії» (за: М. Ростовцев. «Іранці…»).