Слава ЗСУ!

Західна Україна була заселена одним народом, як у неоліті, так і пізніше, за бронзової доби. Племена цього народу жили також і в Малій Азії під різними назвами. М. Ростовцев називає цей нарід траками і каже, що він мав велику культуру, яка переважала в VII ст. до P. X. Пізніше до неї почали примішуватися іранські первні, — каже він.

Як ми вже говорили, ім'я «скити» видумали Греки. Перси називали їх «саки». Як вони самі себе називали — ми не маємо відомостей. На мапі Кл. Птоломея з II ст. назвою «Скитія» зазначений простір від Дунаю по Волгу і далі на схід. Історик Гердот поділяв скитів на рільників на Подільщині та кочівників (яких називав «королівськими скитами») на чорноморському степу. Він каже, що королівські скити мали в своїх руках державну владу в усій Скитській державі, яка складалася з кількох племен. Отже, назва «Скитія» має у нього не лише етнографічне значення, але й державно–політичне. Осередок Скитської держави Геродот називає Gerrhoi і вміщує його десь на середньому Дніпрі. Але він не знав про Дніпрові пороги та про землі на північ від них, і тому його відомості про географію того терену дуже поплутані. Археологи думають, що той скитський осередок справді був на середньому Дніпрі, мабуть, на славному пізніш Великому Лузі. Справді, символічно і містично: могили теренів середнього Дніпра: Чортомлицька, Олександропільська, Цимбалка, Огуза, Діївська, Хмирівська, Чорна Долина, Сірогозька, а особливо славна Солоха переповнені королівськими, пишними, казково багатими скарбами, що дивують археологів.

М. Ростовцев каже, що осередок Скитської держави був перше на берегах Озівського моря (Кубані), але пізніше — десь в V ст. до Р. X. — вони перенесли його на Запоріжжя. Це пересунення М. Ростовцев пояснює тиском сарматів зі сходу та потребою контролювати торговельний шлях — Дніпро. Без посунення столиці на Дніпро контролювати було тяжко, а ще тяжче вдержати позиції на Бузі, Дністрі та Дунаї. Пересунення осередку видко і з археологічних знахідок. Від VII ст. до IV ст. до Р. X. в могилах Придніпров'я переважає місцева культура, а від IV ст. до Р. X. і молодших, маємо вже багатющі могили скитських королів на Сулі, Пслі, Ворсклі, Рижанівську, Дарівку, Ільїнську, Новосельську.

Багатющі грецькі (властиво напівгрецькі) колонії–міста на північному березі Чорного моря весь свій розвиток і все своє багатство завдячують винятково торгівлі з Україною скитської та сарматської діб. Існування великої, сильної і добре впорядкованої Скитської держави в чорноморському степу спричинило надзвичайно скорий і великий зріст тих грецькмх міст–портів. Археологічні знахідки з VI ст. до Р. X. вказують на неймовірне багатство Пантикапеї, Фанагорії, Гермонази на Тамані, Херсонесу, Ольвії та міст на Дніпрі. Грецькі колонії на південних і східних берегах Чорного моря охороняли Лідійська та Перська держави; колонії на північних берегах — Скитська держава. Скити протегували розвиток і збагачування грецьких колоній, бо ж останні купували продукти України і платили Скитській державі податки. Жодні писані пам'ятки з VI–І ст. до Р. X. не згадують про будь–яку війну між скитами і греками (М. Ростовцев).

Геродот та інші писані документи кажуть, що греки купували в Україні величезну кількість збіжжя, риби, шкір, меду, дерева тощо. Зібрати на обширі від Дунаю по Волгу ту величезну кількість товарів; перевезти їх до портів, і продати — це навіть тепер не є легке, просте завдання, бо ж воно вимагає добре зорганізованого і великого торговельного та адміністративного апарату, добрих шляхів сполучення, торговельних станиць, фінансів; коротко — вимагає упорядкованої культурної держави. Крім того, за тих часів по всій Европі вешталися цілі племена, що жили з розбою, грабунку, як, напр., германи (див.: Тацит. «Германія»). Геродот, а за ним і сучасні історики малюють нам скитів як варварів–кочовиків. Звідки ж ті кочовики могли набрати таку величезну кількість збіжжя, а головне, як варвари могли зорганізувати такий великий і справний торговельний та адміністративний апарат? І дитині ясно, що скити не були ані варварами, ані кочовиками.

Як і в кожній культурній державі, так і в Скитській, напевно, були всі суспільні класи: селяни — рільники та скотарі, ремісники, торговці, урядовці, військові, бідні і багаті, простолюддя й аристократія. На великому Чорноморському степу випасали багато худоби, особливо коней, бо скити воювали лише на конях. Кіньми тоді не орали, отже, селяни їх, мабуть, багато не тримали, бо орали волами (як і в Україні наших часів), а скити мали величезне військо, отже, потребували величезну кількість коней. Можливо, що їх (та іншої худоби) випасом займалися або окрема класа скотарів, або й ціле плем'я чи племена. За тих часів люди не знали заготовлювати сіна на зиму, отже, ті скотарі, очевидно, мусили пересуватися з місця на місце. Але це пересування зовсім не означає, що ВСІ скити кочували. Сам же Геродот пише, що були скити–рільники; сам же каже, що одно плем'я (будини) мало великі, добре впорядковані міста. І справді, археологи знайшли по всій Україні чимало руїн міст, часом дуже великих, і то не лише скитської доби, але навіть ще ранішньої — трипільської. Напр., на річці Ворсклі розкопали городище, оточене почасти камінними валами, розміром 4400 гектарів. Теперішнє місто Ромни, як доказує археологія, існувало ще за трипільської доби як велике торговельне (очевидячки, й адміністративне) місто. Про руїни міст передісторичної доби будемо говорити далі. Міста ж повстають лише тоді, коли народ став осілим, і не лише рільничим, але й торговельним, з розвинутими ремеслами, с. т. коли став уже цивілізованим народом. Та й, властиво, місто зроджують ремесла й торгівля і лише почасти адміністративні потреби.