Слава ЗСУ!

Історичні факти та єгипетські, ассирійські, арабські, грецькі історичні документи аж надто ясно говорять, що скити мали дуже велику, добре упорядковану державу. Напр., вони завоювали були майже всю Малу Азію і панували там 28 років (634–606 до P. X.). Вони не окупували Єгипет лише тому, що фараон Псамметих відкупився великою даниною. Про завоювання Малої Азії Скитами жидівський пророк Єремія пише, що воно сталося за жидівського царя Josiah (628–609 до P. X.). У Вірменії скити залишилися в областях Сакасена та Скитена ще кілька століть після поразки в Малій Азії. Там на побережжі Каспійського моря знайдено руїни величезного міста, оточеного муром 15 кілометрів довжиною. До міста вода йшла водоводом 225 кілометрів (A. Vambeiy. «Travels in Central Asia»).

Кордоном між Скитською і Римською державами в Малій Азії була річка Євфрат. Року 529 до P. X. володар Перської імперії Кир на чолі величезної армії пробував воювати скитів. Скитський король Ідантир розгромив Кира. Цю спробу повторив наступник Ідантира Дарій, який у 513 році до P. X. зазнав ще гіршої поразки. А він мав величезне військо: 700000 вояків та 600 бойових кораблів. У 55 році по P. X. римський полководець Марк Красс із своїм сином хотів не завоювати скитів, але лише приборкати їх на пограниччі Римської імперії в Дакії. Скити розгромили його військо до ноги, і він сам із сином там загинули. Геродот пише про війну єгипетського фараона Сесостриса із Скитією. Пишуть про цю війну й єгипетські гієрогліфи, лише вони скитів називають Rhuth. Сеострис жив у ІІ–му тисячолітті до P. X., отже кілька століть ДО міфічного приходу скитів в Україну.

Як бачимо, скити розбивали армії наймогутніших тоді імперій: Єгипетської, Перської, Римської. Чи могли таке зробити дикі кочові племена, не об'єднані під одним державним проводом? Проф. A. Gutschmid пише, що нема найменшого сумніву, що скити мали дуже добре впорядковану, культурну і торговельну велику державу (A. Gutschmid. «Scythia» in Encyclopedia Britannica).

У світлі наведеного то Геродотові фантастичні «королівські скити» — кочовики показуються звичайною провідною верствою — аристократією скитського народу; не дурно ж Геродот сам назвав їх «королівськими», а не якимсь іншим епітетом. За тих часів (і значно пізніше — за середньовіччя) аристократія в Европі була класою військовою (лицарі). Їх найголовнішим обов'язком було боронити зброєю свій нарід від загарбання сусідами, організувати і керувати політичним та економічним життям держави. Якраз це і робили ті Геродотові «королівські скити». Іншими словами, вони були правлючою верствою, аристократією того праукраїнського народу, а не якимись чужородними зайдами, як упевняють нас чужі теорії. За свідченням самого ж Геродота, скити самі себе вважали автохтонами України і виводили свій рід від легендарного Таргита, який був сином бога неба від доньки Дніпра (А. Gutschmid. «Scythia»). Проф. К. Zeuss вважає скитів арійцями (К. Zeuss. «Die Deutschen und die Nachbarstamme»).

За M. Ростовцевим, скити прийшли в Україну не раніш VI ст. до P. X., бо не знайдено їхніх могил в Україні з VII ст. і старших. Скитські могили на Кубані: Келермеська, Маріїнська, Ульська, Костромська, Єлисаветинська — походять з VI‑V–IV ст до Р. X. Скитські могили цього ж часу знайдені в Криму (Золота біля Симферополя), на Дніпрі (Томаківка), на Полтавщині (Шумейкова), на Херсонщині (Мельгунова біля Єлисаветграду). Це вказує, що скити панували на всьому степу, крім — можливо — гирла Дону та Кубані, де сиділи кімри. Знаходимо також скитські могили на Мадярщині з VI ст. до P. X.; навіть у північній Німеччині (Фотерсфельд), в області, заселеній тепер СЛОВ'ЯНСЬКИМ племенем лужичі. Не знати лише: чи ці могили вказують на поширення кордонів Скитії аж так далеко, чи то були окремі їх там колонії. Вирішиться це питання аж тоді, коли дослідять Болгарію та Добруджу.

Хоч М. Ростовцев тримається іранської теорії походження скитів, все ж і він визнає, що скити були в Україні пануючою меншістю, завдяки своїй військовій організації. Він каже, що Скитська держава була поділена на чотири краї, якими правили васальні князі. Велика шкода, що до нас не дійшли писання Ефоруса, в яких він оповідає більше про історію скитів, тим більш, що його ім'я (Ефо–рус) натякає на його «скитське» (с. т. праруське) походження. А він жив в IV ст. до P. X.

Подібно до кімрів, скити намагалися приєднати до своєї держави Тракію та Закавказзя, щоб мати безпосереднє торговельне сполучення з Малою Азією і тим оминути посередників — греків, які на тім посередництві заробляли великі гроші. Ця тенденція скитів привела їх до контакту з Персією, яка знала скитів раніш, бо змагалася з ними в північно–західному куті своєї імперії. Навіть і після того, як перси заволоділи Малою Азією, там залишилися провінції, заселені скитами (Сакасена та Скитена), які управлялися власною аристократією. Коли візьмемо на увагу існування великої Скитської держави на північних берегах Чорного моря і сталий зв'язок північних берегів з південними, то не сумніватимемось, що перси добре знали про силу Скитської держави, і тому боялися її. Дарій планував опанувати Кавказ і Тракію, щоб (як Рим пізніше) забезпечити свої кордони. Його похід на Скитію можна пояснити тим, що він хотів продемонструвати силу Перської держави. Два–три тяжкі удари по Скитії та велика морська демонстрація на берегах Чорного моря мали метою зломити опір греків (М. Ростовцев).