Слава ЗСУ!

Сарматська аристократія була також багата, але не настільки, щоб морально розкластися, як це сталося із скитською. Скитська ж аристократія, хоч і зледащилася, проте, мабуть, мала ще досить слухняного їй війська, щоб задушити будь–яку революцію. Тому сармати вжили іншої тактики, яку цілком виразно бачимо пізніш в їхній боротьбі з греками за владу в Босфорській державі. Вони перебирали владу ступнево, починаючи від найближчих до них земель і посуваючись ступнево далі на захід, аж поки не захопили владу у цілій державі. Нехотячи підтверджують це і самі іраністи. Вони (напр., Г. Вернадський у своїй «Ancient Russia») кажуть, що сармати не прийшли всі нараз, лише приходили окремими племенами протягом більш як сто років, і що жодної війни між ними і скитами історики не записали. Але чому могутня, перелюднена Скитська держава пускала їх до себе, іраністи пояснити не можуть.

Не можуть з тої простої причини, що ті «сармати» нізвідки НЕ ПРИХОДИЛИ, БО Ж БУЛИ САМІ СПОКОНВІЧНИМИ ТУБІЛЬЦЯМИ України, нащадками трипільців. Скажім більше! Тому, що ті «сармати» не були ніякими сарматами, як і «скити» — ніякими скитами, бо такі народи просто не існували, а існували ЛИШЕ НАЗВИ, ВИДУМАНІ ЧУЖИНЦЯМИ. Самі іраністи схильні назву «скити» вважати за державну, а не національну, етнічну. Повторюємо знову і знову: існував один праруський нарід, що поділявся на племена. Як ті племена самі себе називали, ми не знаємо, але знаємо, що існувало вже тоді ім'я РУСЬ чи РОС, а згадані імена племен є всі чужі. Аж коли з'явилися наші власні історики, аж тоді з'являються українські назви племен, як, напр., поляни, деревляни, сіверці і т. д.

Все ж частина скитів задержала владу в своїх руках у закутинках України — в Криму та Добруджі, утворюючи там самостійні державки. Тут буде на місці пригадати вираз нашого короля Святослава, коли він переговорив з Візантією. Він сказав: «…без того скито–руси не замиряться». Мале речення, але воно кидає дуже великий жмут світла на нашу історію. Воно означає, що наші руси в X ст. знали, ХТО вони є; знали, що є скити. Вираз «скито–руси» з їх уст означає ніщо інше, як ОТОТОЖНЕННЯ РУСІВ ІЗ СКИТАМИ. Найліпша пригадка нашим забудькуватим історикам. Правда, Святослав вжив ім'я «скити», але ж не забуваймо, що він говорив до греків, які знали це ім'я вже понад 1000 років (навіть були його авторами), і говорив аж у X ст., коли ця назва була загальноприйнята, аналогічно, як тепер назва «Росія».

Грецькі та римські історики пишуть про Сарматію не лише менше, але й інакше, як про скитів. Про Скитію вони писали як про одну велику державу, мало згадуючи про окремі племена. Про Сарматію навпаки — більше про окремі племена та їх королів. Можливо, Сарматія була менш зцентралізована, більш федеративного типу держава. Напр., згадують короля сираків Зорсина, королів роксолан Скилура, Тасія, Болемира, короля антів Божа, короля Аланів Самбіду і т. п. Це варте уваги українців. Але коли ті письменники пишуть про якусь більшу війну, то кажуть, що всі ті племена воювали разом зовнішнього ворога. Це дає нам підстави припускати, що Сарматія була великою, від Волги по Дунай, федерацією незалежних чи напівзалежних племен. Як ми згадували в розділі про трипільців, проф. С. Піґот писав про існування такої федерації ще у трипільців.

На старовинних мапах, як, напр., на мапі Ератостена (276–196 до P. X.), Кл. Птоломея (10–178 по P. X.), Тацита (55–117) бачимо, крім загальної назви для всієї території України (і трохи поза нею) «Скитія», також і поділ цієї території на низку більших і менших областей з назвами племен, що їх заселювали. На пізніших мапах, напр., на мапі Беатуса з X ст. зазначена Alania від гирла Дунаєм вгору та Sarmatia поруч неї на лівобережному сточищі Дунаю. На мапі С. Мінстера з 1552 року написано: Russia sive Ruthenia quae et Podolia olim vero Roxolana (Русія, або Рутенія і Подолія, чи колись Роксоляна). На його мапі цією назвою зазначена вся наша Чорноморщина. Те саме і на мапі Ортеліуса з 1590 року. Московщина на цих мапах зазначена, як Moscovia.

Грецький історик Полібіус (205–123 до P. X.) пише, що сармати заселювали простір між Дніпром і Доном. Археологи знайшли сарматські могили на Дону з III ст. до P. X. Ці дати підтверджує і Страбон (64 до P. X. — 19 по P. X.), який бере ті відомості від Артемідора Ефеського, що жив у кінці II ст. до P. X. Страбон пише про племена аланів, роксоланів, язигів. Другий інформатор Страбона — Теофан Мітиленський (сучасник Помпея і його біограф) каже, що плем'я аорців заселювало лівий берег Дону, а плем'я сіраків — Кубань.