Слава ЗСУ!

Француз Ч. Масон був на службі у московського уряду в 1762–1802 роках. Повернувшись до Франції, він написав свої спогади. Вони написані 150 років тому, але виглядають, ніби написані про сьогоднішній стан України. Він пише: «Войовнича нація козаків зменшується з дня на день. Вона скоро зникне з лиця землі, як зникли інші нації, що попали під владу московського скіпетру, хіба що скоро прийде якась успішна революція, яка скине з них московське ярмо. Козаки не мають нічого спільного з москвинами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами слов'янської мови. Їхні звичаї, їхній спосіб життя, хата, їжа — все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, високі, спритні, активні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Коротко — повна протилежність москвинам. Їх зовнішній вигляд не одноманітний, як москвинів; тавро рабства не зробило їх автоматами і не спідлило, як москвинів. Козаки є жорстокі, але лише в бою, а москвини мають вроджену холоднокровну жорстокість, безжалісну і садистичну. Козацька нація все більш і більш втрачає рештки своєї колишньої державної незалежносте. Москвини відбирають їм ті рештки доти, доки є певні, що їм, москвинам, це пройде безкарно. Нащадки Пєтра І лишили були козакам дещо з їхніх військових і цивільних інструкцій, бо боялися, що надто велике гноблення може штовхнути козаків в обійми Туреччини чи Польщі. Але як тільки ті небезпеки минули, москвини цілком закріпачили козаків. Тепер їхня стара республіканська конституція вже не існує… Союз козаків з Московщиною був вільний і умовний. Вся земля в Україні належала козацькій нації, і жодний чужинець, включно з москвинами, не міг оселитися там без дозволу Козацької Республіки, яка дуже пильнувала своїх кордонів від нападників — сусідів. Такий був старий устрій в Україні, устрій, щасливіший о ціле небо, порівнюючи до теперішнього московського ярма, і тому вони не обмежуються лише на військовому забезпеченні від цієї свободолюбної і завзятої нації. Москвинам замало було, що вони відібрали у козаків їхню землю, знищили їхнє військо, поділити Україну на губернії, наставили своїх москвинів губернаторами. Не так давно москвини почали розпорошувати козацьку націю (Автор говорить про виселення 50000 запорожців з України на Кубань. — П. Ш.). Козацька нація є сьогодні в критичному стані; вона не заспокоєна і намагається вирватись з–під московського лаптя, який хоче остаточно її розчавити» (за: С. F. Masson. «Mémoires secret sur la Russie»).

«Поборюючи Московщину, треба обов'язково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Незважаючи на деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна. Це був би смертельний удар по Московщині, якби вдалося підняти Україну на революцію. Тоді вона відіграла б головну роль у визволенні всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі» (Лист французької Амбасади до свого Міністра Закордонних Справ з 24. VII.1795. В архіві М. З. С. Франції, ч. 327). «Ціла ця країна заселена українцями — нащадками відомих давніх Козаків. Вона віддавна творила націю цілком неподібну на московську і польську. В цій гарній країні колись панувала широка свобода. Москвини, однак, зробили їх рабами» (Лист французького представника в Києві з 11.1812. Архів М. З. С. Франції").

«Москвини й українці надзвичайно ворожі одні до одних. Незважаючи на енергійні заходи московського уряду і хоч по всій Україні є багато москвинів, ці дві нації не змішуються. Старі ідеї державної незалежносте України ані трохи не пригасли» (X. Hommaire do HolL «Les Stoppos»).

Данський географ Ч. Малтебрун пише в 1807 році: «Українці є нащадками Київської Руси. Українські селянські хати добре збудовані, гарні і надзвичайно чисті. Українські селяни дуже інтелігентні, і вільний дух їх показує в щоденній поведінці» (С. Maltebrum. «Tableau de la Pologne»).

Засновник антропогеографії Й. Коль описав свою подорож по Україні в книжці: «Die Ukraine» (1841 p.). В ній читаємо: «Українці живуть у гарних хатах, що аж сміються до вас. Вони не задовольняються миттям своїх хат, як у Голландії, але ще й білять їх вапном що два тижні. Тому їхні хати виглядають, як свіже випране льняне полотно. В неділю дівчата рвуть квіти в своїх садках, роблять вінки, заплітають їх на своїй голові, і виглядають, як принцеси. Ці стрункі українські дівчата так дуже люблять квіти, що прикрашають ними свої коси навіть у будні дні і виглядають, як весталки богині Флори. А як вони люблять співати, можна бачити в їх селах і чого не побачите ніде інде; заквітчані жінки співають, як солов'ї, під час праці в полі…українці взагалі одягаються дуже пристойно; дбають дуже про чистоту і здоров'я свого тіла — цілком протилежність москвинам. Огида українців до москвинів, їхніх гнобителів, є така велика, що її можна назвати ненавистю. Ця ненависть радше збільшується, а не зменшується. З другого боку, українці після того, як скинули польське панування, ставляться до поляків не зле. Найгірше, що скажуть про поляка, — це «дурний поляк», але про москвина завжди «проклятий москаль». Українці мають широко розповсюджену приказку «Добра людина, але москаль» або «З москалем дружи, а камінь за пазухою держи». Українці є надзвичайно кепські російські патріоти. Любов і обожання царя, такі питомі москвинам, є цілком чужі і незрозумілі українцям. Українці коряться цареві, бо примушені силою, але його владу вони мають за чужу, силою їм накинену. Якщо ви не хочете образити українця, то не згадуйте йому про завоювання України Московщиною, бо українець є свідомий того, що Україна підписала вільний договір з Московщиною і що Московщина їх обдурила… Нема найменшого сумніву, що одного дня величезна Московська імперія розвалиться, а Україна стане знову вільною і незалежною державою. Цей час наближається повільно, але несхитно. Українці є нацією зі своєю багатою, мелодійною мовою, зі своєю власною дуже старою християнською культурою і з славними, героїчними традиціями. Нині Україна поділена поміж сусідами, але матеріял для будови української держави є готовий. Якщо не сьогодні, то завтра з'явиться будівничий, який збудує велику і незалежну Українську Державу» (J. G. Kohl. «Die Ukraine»). Це сказав німецький науковець 110 років тому.