Слава ЗСУ!

«Українська нація починається від Кубані і кінчається в Карпатах. Вона простягається через Буковину аж до північної Угорщини на комітати: Мармарош, Унґ, Берег; межує з волохами й уграми. Українці є європейцями в протилежність москвинам, які є монгольського походження, а українці походять від адріятичної Групи європейців» (Prof. J. Robert. «La Mondo Slave»).

Проф. Й. Блазіус в 1844 році робить порівняння між москвином і українцем. «Горда постава українця, інакший одяг, інтелігентні риси обличчя вже з першого погляду свідчать про цілком іншу від москвинів расу… українці ненавидять москвинів, вважають їх своїми гнобителями, ворогами… українці мають цілком інший від москвинів світогляд… Українські села є дуже великі і розлогі. Кожне господарство огороджено тином, а біля кожної хати є овочевий садок з квітами. Це є наочний доказ, що власники їх є вільні люди. Отже, великий контраст до московських сіл, в яких не знайдете ані одного овочевого дерева чи посадженої квітки. Москвини задовольняються буряком та капустою, які їдять сирими, як ми яблуко… В Україні кожної неділі та вільних від праці годинах з кожної хати чути пісню чи музику. Ніяке свято не буває без смичкової чи дутої оркестри. В Московщині я не бачив ані одного музичного інструменту в приватних домах… Українець є повна протилежність москвинові у всіх духових прикметах людини. Українець має безмірно велике, різнобарвне і тонке почуття краси, поезії, музики, а груба, матеріялістична вдача москвина їх не відчуває і не любить. Тому москвин ніколи не зрозуміє українця» (за J. Н. Blasius. «Reise in europaeischen Russland»).

Німецький поет Ф. Боденштедт у 1840–1845 роках подорожував по Україні. В своїй збірці перекладів українських пісень він писав: «Український народ у довгій і тяжкій боротьбі боронив свою свободу від поляків і москвинів і нарешті знемігся. Та мало є народів з таким привабливим і поетичним минулим, як у народу українського. Лицарський Орден запорожців, піввійськове життя козаків, їхні вожді від Дашкевича до Б. Хмельницького, І. Виговський, П. Орлик, П. Дорошенко, славний на весь світ І. Мазепа, вченість київського духовенства, що просвітила дику Московщину, лицарськість та висока європейська культура української аристократії, неймовірно глибоке і велике духове багатство українського селянства — це деякі первні української історії і культури… Отже, нехай поетичні українські пісні, мов лагідні вітри, повіють на німецькі левади і скажуть нам, як колись діти України боролися і любили. В жодній країні дерево народної поезії не видало таких великих і красних плодів, як в Україні. Такі пісні міг створити лише дуже культурний народ. І справді, українська народна поезія і своєю формою, і своїм змістом є дуже близька до поезії найкультурніших народів Західної Европи» (за: F. Bodenstedt. «Die poetische Ukraine»).

Німецький історик Г. Гельмонт у п'ятому томі своєї «Світової історії» пише: «Тоді як у Польщі та інших країнах Европи свобода існувала лише для вищих станів, в Україні і нижчі стани її мали. Коли поширилася вістка про казкову країну, де кожна людина може жити вільно, як птах, то до неї (України) побігли тисячі спрагнених волі людей. Край по обох берегах Дніпра від Києва і до татарського кордону став чарівним раєм для утримання покривджених, бідних, а також і для тих, хто прагнув слави і великих діл.

Здається, український народ має покликання реалізувати на практиці ідею свободи і рівности. Ввесь слов'янський світ може пишатися цією вільною нацією. Московщина з її деспотизмом, з її низьким культурним рівнем, ясна річ, не могла ощасливити такий нарід, як український, що звик до свободи і був на далеко вищім культурнім і політичнім рівні, ніж московський» (за: Н. F. Helmont. «Weltgeschichte»).

Останнім голосом Західної Европи про Україну був у XIX ст. голос члена французького Сенату і редактора часопису К. Делямара. На засіданні Сенату він говорив: «В Европі існує нарід, забутий істориками, — нарід русинів. Їх є 12 мільйонів під московським царем і 2 мільйони під австрійським, отже, дорівнюється числом іспанському, втричі більший за чеський, рівний підданим корони св. Стефана. Цей народ має свою власну історію, цілком відмінну від історії Польщі і ще більш відмінну від історії Московщини. Він має свої дуже старі традиції, свою власну мову, має ясно виражену національну індивідуальність, національну культуру і незалежність, за яку бореться століттями. Історія не сміє забувати, що до Пєтра І народ, що його ми тепер називаємо рутенами, сам себе називав руським, а свою землю Руссю, а той народ, що ми його тепер називаємо руським, називався москвинами, а їхня земля Московщиною. В кінці минулого (XVIII) століття у нас у Франції, та й у всій Европі, ще добре розуміли різницю між Руссю і Московщиною» (K. Dellamarre. «Un peuple europeen dequinze millions oublie devant I'histoire»).