знайди книгу для душі...
Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Павло Штепа УКРАЇНЕЦЬ І МОСКВИН Дві протилежності
Та повертаймось до царської Московщини.
Ще за часів, коли Україна була в складі Польського королівства, московський цар Алексей в умові з Польщею видав: «Всє тє, в каторих мєстнастях кніґі пєчатани і іх слаґатєлі, такаж пєчатнікі ілі друкарі смертью казнєни і кніґі, собрав, сожжєни билі і впредь, штоби крєпкій наказ бил кніґ нікакому с Вашіх Каралєвскава Вєлічєства подданих ніґдє нє печатать пад страхам смєртнай казні…» (Мова йде про українські книжки, що друкувалися в межах польської держави). Ще не мали України в своїх руках, а вже намагалися нищити не лише українські книжки в Україні, але і їх авторів. Грізна пригадка нам і тепер. Також вимагала Московщина від інших держав знищити книжки про Україну, напр., книжки Ґ. Флетчера (1591), Й. Корба (1700), Е. Кларка (1816), Ч. Люсера (1812) та інші. Пьотр І посилав своїх агентів шукати і скуповувати по всій Европі (аж до Еспанії) книжки, документи, мапи, на яких Україна зазначена як окрема від Московщини держава, а Московщина зазначена її правдивим ім'ям Moscovia.
По полтавській катастрофі заборони, конфіскати, палення українських книжок та нищення українських письменників не переривалися вже ані на одну хвилину аж по сьогоднішній день.
Року 1720 Пьотр І видав указ: «Вновь кніґ нікакіх, кроме церковних прєжніх ізданій, нє печатать, а і ониє церковниє стариє кнігі с такімі жє церковнимі справлять прежде печаті с темі вєлікороссійскімі пєчатьмі, даби нікакой розні і асобаво нарєчія в ніх нє било».
Року 1774 накладено 1000 карбованців гривни на архимандрита Печерської Лаври за те, що в Лаврській друкарні надруковано «Тріодь» «не ва всьом с вєлікарасійскім сходную». В 1726 році москвини сконфіскували українську друкарню в Чернігові і вивезли її до Московщини за те, що друкувала книжки без московської цензури. За митрополита М. Заборовського москвини забрали з усіх церков України старі українські церковні книги і понищили їх. Друкарні при св. Софійській катедрі заборонили друкувати будь–що «пратівна пєчатаним в масковскай тіпаграфії кнігам, чтоби нєсагласія атнюдь нє била».
По церквах України наказали москвини вимовляти молитви «ґоласам, свойствєнним расійскаму нарєчію». В 1847 році москвини конфіскували по всіх книгарнях в Україні все, що було в українській мові. В 1863 році вийшов відомий циркуляр міністра П. Валуєва, а в 1876 році — Емський указ, яким забороняється ввіз з‑за кордону всього друкованого українською мовою; забороняється друкувати будь–що українською мовою; навіть старі історичні документи, писані старою українською мовою, мусять друкуватися «бєз нікакіх атступлєній ат расійскава правапісанія»; забороняється український текст під нотами українських пісень. В 1881 році міністр Н. Іґнатьєв грозить карою своїм урядовцям за «малєйшєє атступлєніє ат указа 1876 года».
Москвини не дозволяли українцям видавати українською мовою навіть такі книжки і брошури, як, напр., «Буквар» Потебні, «Як живе людське тіло» Стрижевського, «Порадник матерям» Мировцева, «Про комахи» Степовика, «Про гори» Загірної і т. п. Збірку українських пісень дозволили лише з французьким текстом (з московським українці не хотіли видавати). В 1892 році наказано цензором не давати дозволу на друк українських книжок «прі малєйшем к таму повадє в целях чіста гасударствєнних». Наказано не допускати до друку абсолютно ніяких дитячих книжок українською мовою, «хатя би па существу садєржаніє оних і представлялась благанамєрєнним» (хоч би змістом вони були доброзичливі (Московщині)). Отже, бачимо, що забороняли не зміст, але саму мову українську.
Нема в світі ані одної мови, навіть говірки півдиких племен, на яку не було б перекладено Біблії. Москвини не дозволяли видати перекладену на українську мову (П. Морачевським, П. Кулішем) Біблію аж до революції 1905 року, хоч дозволили видати переклад на мову маленького сибірського племені — тунгузів. На щастя, грузини мали свій переклад вже тоді, коли самої Московщини ще не існувало в світі. Були б спізнилися — не дозволили б і їм.
Москвини дозволили видати українських книжок: від 1843 до 1857 (за 14 років) - 25, отже, півтори книжки на рік. Від 1857 до 1870 (за 13 років) - 146, отже, 11 книжок на рік. Бачимо, що в Україні під московською владою друкувалося набагато менше книжок, ніж в Україні під татарською владою. «Блаґатворнає вліяніє старшева брата»!
У доповіді міністрів Толстого, Тімашєва і шефа жандармів Потапова цареві читаємо: «На всю літературну діяльність т. зв. українофілів треба дивитися як на прикритий невинними формами намір розбити єдність і цілість Російської імперії». По революції 1905 року, коли було уневажнено Валуєвський указ, українці почали видавати книжки українською мовою. Проти цього одразу запротестував прем'єр–міністр П. Столипін, який писав цареві: «Виходячи з того заложення, що три галузі східного слов'янства і за походженням і за мовою не можуть не складати одного державного тіла, наш уряд, починаючи з XVII ст., послідовно і стало боровся проти руху, відомого за наших часів під іменем «українського» руху, що несе ідею відродження старої України і побудову Малоросійського Краю на автономних, національно–територіяльних основах. Тому з погляду наших державних інтересів є вкрай небажаним теперішнє ставлення нашого уряду до колишньої України» (Мова про полегшення цензури на українську пресу).