Слава ЗСУ!

Чому ж москвини мали б скидати свій теперішній уряд (комунуністичну партію), коли він платить їм у 200, навіть у 2000 разів більше, як «інародцам» (немосквинам). А до того ще дає кільком мільйонам москвинів легкий хліб галапасів — підганяйлів колоніяльних рабів — немосквинів? Москвин не є такий дурний, щоб не розуміти цього.

До такого ґеніяльно–цинічного плану не додумалася дворянсько–буржуазна Московщина. Хоч вона і відбирала останню кожушину чи корову за несплачення податку, проте за 200 років її панування в Україні не померла з голоду не те що людина, але навіть ані одна коняка чи собака. За московської ж пролетарської влади за 20 років вигинуло трьома наворотами з голоду–холоду понад 15 мільйонів українців (але ані один Москвин не вмер з голоду–холоду).

П'ятнадцять мільйонів людей! Та це ж УСЕ населення такої великої держави, як, наприклад, Канада! Скільки‑то було б у цілому світі крику: скільки‑то було би попливло до Канади з усього світу кораблів з допомогою, якщо б у Канаді сталася одна сота того жаху, що в Україні в 1933 році! А про жахливий голод в Україні в 1933 році ані один уряд в світі не сказав ані словечка. Правда, москвини вжили всіх засобів, щоб світ не дізнався про той голод. Вони заборонили чужоземним кореспондентам вступ до України; не пошкодували великих грошей, щоб підкупити тих коресподентів і світову пресу загалом. Проте, голод був такий жахливо великий, що його годі було закрити. Знайшлася в Европі і чесна преса, яка оприлюднила фотографії жахливих голодових сцен та інші документи про голод. Українська еміграція та галичани, які завдяки своїм офіційним постам у Польщі мали можливість дістатися до Ліги Націй, вимагали від неї допомоги Україні. Але Ліґа Націй (Генеральний Секретаріят) не хотів помагати, викручуючись формальністю, мовляв, сам уряд УССР не просить про допомогу й офіційно запевняє, що голоду нема, отже, Ліґа Націй не має формальних підстав втручатись у внутрішні справи СССР. Все ж Український Комітет Допомоги Голодним (пані Мілена Рудницька) переконала Міжнародний Червоний Хрест, щоб він запропонував урядові СССР допомогти голодним в Україні. МЧХ запропонував, але уряд СССР відповів, що Україна не потребує допомоги, бо ніякого голоду там нема.

Ліґа Націй складалася з представників майже всіх держав світу. Домінуючу роль в ній грали Франція та Англія. Америка (ЗСА) не була членом Ліґи, але мала там свого обсерватора, на якого голос дуже вважали члени Ліґи. Уряди Франції, Англії, Америки (ЗСА) та інших християнських держав мали купи фотографій голоду і відомостей про той голод від своїх амбасадорів, консулів, аґентів. Але всі ті документи про голод в Україні вони ховали до секретних шаф і не публікували. Чому? Бо саме тоді прийшов до влади в Німеччині А. Гітлер, який цілком відкрито почав готувати Німеччину до війни. Перелякані європейці та американці, пригадавши старий союз з Московською імперією 1914 року, почали складати плани нового союзу з нею проти Німеччини і з поспіхом залицятися до москвинів. Отже, сваритися з москвинами із‑за якихось не знаних їм українців псував би ті залицяння. Розпучливих благань української еміґрації й українців з Галичини (і Буковини) про допомогу Україні НЕ ХОТІЛИ ЧУТИ.

Не хотіли чути і «культурне» та «християнське» суспільство Західної Европи й Америки. Ані Церква (Католицька і Протестантська), ані численні благодійні організації, ані визначні особи не піднесли голосу протесту проти людожерів XX ст. — москвинів. Два–три голоси (Ф. Нансен, архиепископ Відня) протесту потонули в океані байдужосте.

Такого ганебного, антигуманного, антихристиянського, егоїстично–підлого ставлення Европи й Америки не записала історія за всі минулі століття. Цього ставлення в 1933 році ніколи не забуде Україна. Ніколи! Прийде час, коли ті «гуманісти» і «християни» будуть намовляти українців по–християнськи поводитися з москвинами, бути гуманними до них. Тоді пригадають українці тим облудам і фарисеям про їхній гуманізм в 1933 році (і багато чого також за пізніших років). Так само заперечували москвини голод в Україні в 1921 році і так само не дозволили Міжнародному Червоному Хрестові допомогти Україні.

Малознаним і цілком не використаним нами є той факт, що не лише міське населення Московщини їсть український хліб, але й половина СІЛЬСЬКОГО, ХОЧ Московщина МОЖЕ прогодувати своїм ВЛАСНИМ хлібом УСЕ своє населення — і сільське, і міське. МОЖЕ, АЛЕ НЕ ХОЧЕ. Наш український хліб їдять московські СЕЛЯНИ, а наш селянин, що той хліб випродукував своїм потом на українській землі, гине з недоживлення. Наші науковці (особливо економісти) цього факту навіть не згадують. А він має велике політичне значення в нашому інформуванні чужинців.