Слава ЗСУ!

Хоч як безмилосердно грабувала Україну дворянсько–буржуазна Московщина, все ж наші найбідніші люди не ходили голі–босі, бо наші селяни самі ткали вдома полотно для себе, самі виправляли зі своєї худоби шкіри. Московська ж демократія відібрала у наших селян і ремісників їхні ткацькі та шевські верстати, загнавши їх примусом до «артєлєй» під контролем москвинів. Московські ж тканини продає не на 20% дорожче і не кожному, хто хоче, як це було за московських буржуїв, але продає на 200% дорожче і не кожному, а лише вибранцям в нагороду за їхнє яничарство.

І спосіб діставати сирівці для своїх московських фабрик «рабочє–крестьянская Расєя» значно удосконалила в порівнянні до дворянсько–буржуазної. Остання, хоч і запівдарма, все ж купувала, все ж щось платила за наші сирівці. А пролетарська Расєя забирає цілком задарма, наприклад, шкіру з дохлої коняки нашого нещасного, босого колгоспника. Чи ж не прогрес? Великий прогрес. Наприклад, індустріяльна потужність самого міста Москви за «праґрєссівнай» влади виросла на 17000%. А підземка з мармуровими стінами, а університет на 3000 кімнат, а Біломорський канал, а… Заплатила за те все Україна 15 мільйонами трупів і руїною своєї багатющої країни, направити яку забере великої праці двох–трьох поколінь. «Блаґатворнає вліяніє вєлікава старшева брата».

Як це «блаґатворнає вліяніє» виглядало в числах?

Державний бюджет Московщини перед полтавською катастрофою 1709 р. становив 20 мільйонів рублів, а в 1913 році — 3240 мільйонів рублів, с. т. виріс в 162 рази, або 16200%. Різниця як між мухою і слоном. Звідки ті гроші?

Безперечно, сама Московщина якось росла і якось багатіла з бігом часу, отже, її бюджет ріс би, може, 5–10%; може, становив би 200 мільйонів рублів у 1913 році.

Найкращим показником багатіння країни є її торговельний баланс. Країни, що вивозять більше, як привозять (активний баланс), багатіють і, навпаки, бідніють, коли мають пасивний торговельний баланс (більш, привозять, як вивозять).

Московщина не мала ЩО вивозити, хіба хутра та дерево. Не має і своїх власних сирівців, щоб вивозити свої власні готові вироби. Отже, ВСЕ, що вивозила і продавала за кордоном Московська імперія, було НЕ її, було награбоване, крадене у підбитих сусідів. І, незважаючи навіть на це (перепродаж краденого), сама Московщина завжди мала пасивний баланс. Отже, ті теоретичні 200 мільйонів рублів бюджету, що їх, може, мала б Московщина без грабунку України, є неможливою фантазією. Найбільше, що могли осягнути москвини без України, — це зрівноважити свій державний бюджет і торговельний баланс.

Але, щоб це осягнути, треба було розбудувати свою економіку тяжкою працею і власними руками, як це робили Швеція, Норвегія, Фінляндія. А для Москвина тяжка праця є гіршою карою, як смерть. Москвини мали величезну можливість казково збагатіти і без України. Вони мали казково багатющі, невичерпні багатства Сибіру. Але, щоб ті багатства покласти до кишені, треба… самому тяжко працювати.

Україна завжди мала активний торговельний баланс, і то великий, навіть за часів, коли її нещадно грабувала Московщина. Наприклад, у 1912 році мала 528 мільйонів рублів надвишки. Отже, ті понад 3000 мільйонів рублів у річному бюджеті Московської імперії були УКРАЇНСЬКІ гроші, пограбовані в Україні. З тих мільйонів лише 18% поверталися а Україну, і то лише на оплачення московського окупаційного апарату в УКРАЇНІ: московського війська та адміністрації, в якій було лише 10% українців, як пише М. Порш («Із статистики України») та на всякі «пасобія» московським зайдам в Україні.

Звідки ті 3240 мільйонів рублів імперіяльного річного бюджету надходило? Україна вивозила до Західної Европи 4,7 мільйона збіжжя річно. За дозвіл продати своє власне збіжжя за кордоном українці платили москвинам 299 рублів з кожної чверти (вивізне мито). Отже, річно платили за це москвинам 14 мільйонів рублів.

За дозвіл виробляти з власних буряків у власних цукроварнях цукор, українці платили москвинам річно 40 мільйонів рублів (акциз).

За дозвіл гнати свою горілку платили 34 мільйони рублів.

За дозвіл продавати власний тютюн платили 34 мільйони рублів.

Москвини продавали в Україні своїх ткацьких виробів на 260 мільйонів рублів річно на 20% дорожче, як продавали їх у Московщині, і на 35% дорожче за європейські ціни. Так українці переплачували москвинам 91 мільйон рублів річно лише за їхні тканини.

Залізниці в Україні (а вони були московські) брали за перевіз на 30% більше, як у Західній Европі. Залізниці в Україні (перевіз) були найдорожчі у світі (в Московщині дешевші, як в Україні). Вони заробляли 16400 рублів на кожному кілометрі. В 1912 році залізниці в Україні заробили чистих 318 мільйонів рублів (С. Остапенко. «Капіталізм на Україні»). Але, КРІМ цієї 30% дорожнечі, українці платили ЩЕ і різницю в «діффєрєнціяльних таріфах», яка доходила до 100%. Отже, за перевіз своїх товарів по «нашій не своїй землі» українці переплачували москвинам річно десь 200 мільйонів рублів.