Слава ЗСУ!

Монопольні московські синдикати продавали залізні товари, зроблені з українських сирівців, в Україні на 35% дорожче, як в Московщині і на 45% дорожче за європейські ціни. Залізних товарів продавали москвини в Україні на 120 мільйонів рублів річно. Отже, українці переплачували за них 54 мільйони рублів річно.

Ціла Московська імперія вивозила за кордон, напр., у 1912 р. товарів на суму 1277 мільйонів рублів, а привозила на 842 мільйони рублів. Отже, мала активний баланс — 435 мільйонів рублів.

Весь експорт Московської імперії складався на 85% зі збіжжя (українського) та цукру (українського), а лише 15% товарів, вироблених з українських сирівців (що їх мали москвини фактично задармо). Сама ж Московщина мала ПАСИВНИЙ баланс 100 мільйонів рублів. Отже, ВСІ ті 1277 мільйони рублів імперського активного балансу фактично були за українські товари, були УКРАЇНСЬКІ гроші, бо ж торговельний баланс самої лише Московщини був пасивним на 100 мільйонів рублів. Цю недостачу 100 мільйонів рублів москвини покривали з українських 1277 мільйонів рублів експорту. Таким чином, той активний баланс у 435 мільйонів рублів був фактично на 100 мільйонів рублів більший, с. т. 535 мільйонів рублів клали москвини до своєї кишені річно лише з перепродажу українських товарів.

Москвини славні на весь світ своїм злодійством, брудом, неохайністю, брехнею, шахрайством, нечесністю, хаотичністю, нездарністю щось організувати і добре провадити і т. п. Тому, перепродуючи наші товари, москвини завжди мали неймовірно високий процент «утєчкі», «усушкі», «рассипкі», с. т. ХАОТИЧНОГО МАРНОТРАТСТВА, ЖЕ ЗМЕНШУВАЛО ЗИСК (в СССР цей процент марнотратства часом досягає 100%; тим часом мільйони сотнарів збіжжя, буряків і т. п. гниє щороку). Надолужити це марнотратство збільшенням продажної ціни москвини не могли, бо в Европі панує закон конкуренції: європейці могли купити дешевше у московських конкурентів. Примусити силою європейців платити Москвину їхню ціну, ясна річ, не могли. Але москвини могли примусити силою поневолену і безсильну Україну платити за те їхнє, московське, марнотратство, с. т. примусити продати за меншу ціну. Це вони і робили.

Монополь на продаж українського збіжжя та цукру мав московський фінансовий синдикат через московські експортові банки. Вони встановлювали ціни, які лишень самі бажали. Конкурентів, які могли б боротися з їхньою диктатурою, не могло повстати, бо ту монополію створив сам московський уряд (точнісінько, як в СССР). Таким чином, москвини платили українським рільникам на 25% меншу ціну, ніж ту, яку українці могли б одержати, продаючи в Европі самі безпосередньо (в СССР москвини платять українцям не на 25%, а на всі 100% менше, с. т. нічого).

Україна експортувала річно збіжжя на 300 мільйонів рублів.

Отже, москвини (буржуазні за царів) НЕДОПЛАЧУВАЛИ українцям за збіжжя 77 млн. руб. річно.

Підсумуймо цей ЩОРІЧНИИ московський грабунок України:

14 млн. руб. за дозвіл вивозити збіжжя (вивізне мито).

40 млн. руб. за дозвіл виробляти цукор (акциз).

280 млн. руб. за дозвіл виробляти горілку (акциз).

34 млн. руб. за дозвіл продавати тютюн (акциз).

54 млн. руб. переплати за залізні товари.

91 млн. руб. переплати за тканини.

200 млн. руб. переплати за перевіз залізницями.

535 млн. руб. втрат на перепродажу москвинами наших товарів.

1325 мільйонів рублів бандитських здирств щороку. До того треба додати ще 200 мільйонів рублів, що їх витягали французи з Донбасу (ділячись із москвинами). А ще ж треба додати «законне» здирство — загальні податки всякого роду, насамперед податок на землю.

У державному бюджеті Московської імперії від її початків аж до розбудови французами нашого Донбасу (й індустрії, з ним пов'язаної), 90% грошей приходило з рільництва взагалі, с. т. з земельного податку, і з промислів, безпосередньо з рільництвом зв'язаних, — з т. зв. «акцизів» (і вивізних мит) на горілку, цукор, тютюн і т. п. Лише це одне джерело з України давало до московського імперіяльного бюджету 368 мільйонів рублів (у 1910 р.) річно.

До XVIII ст., с. т. до загарбання України, не було в Московщині ані одної найменшої діяльности людини, ані найменшого предмету, що не були б оподатковані. Буквально все життя було оподатковане; були оподатковані навіть мерці, небіжчики (був податок на труну, хоч би й саморобну, і на місце на цвинтарі). Вже не було що оподатковувати, і тому Пьотр І встановив спеціяльну установу «прібильщікав», єдиним завданням якої було вигадувати нові податки, шукати, що ще можна оподаткувати. Податки були такі великі, що буквально руйнували ВСЕ життя Московщини, с. т. не лише економічне, але й культурне, і навіть руйнували найдорожче для москвинів — мілітарний потенціял їхньої держави. Московський уряд не добирав податків з кожним роком все більше і більше. У XVII ст. він не міг зібрати 45% накладених податків (В. Ключєвскій), з тої простої причини, що московський мужик (головний платник) уже не мав нічого, крім пари лаптів (якщо і їх не пропив).