Слава ЗСУ!

Нехіть галичан відібрати від австрійців владу силою можна пояснити їхньою сервільною ментальністю. Але нею не пояснити події в Києві 18 липня 1917 року. Тоді український полк ім. гетьмана П. Полуботка потайки від УЦРади ув'язнив всю московську владу в Києві і передав владу УЦРаді та просив дальших її наказів. Вона наказала звільнити ув'язнену московську владу, а полкові — виїхати з Києва на фронт, щоб боронити «демократичну Росію» від німців.

Маразму цієї зради нашою «елітою» свого власного народу не дається пояснити і тим, мовляв УЦРада була більшим московським патріотом, ніж самі москвини, бо ж таку самісіньку зраду ТИХ САМИХ осіб (навіть під тою самою фірмою УНР) бачимо чверть століття пізніше, с. т. вже ПІСЛЯ того, як москвини відкрили свої карти так цинічно, що навіть українська дитина побачила їх наміри та плани щодо України. Лише та «еліта» не бачить і донині. Отже, причин треба шукати глибше. Щоб їх знайти, треба заглянути в нашу історію XIX ст.

Ми вже згадували, що аж до половини XIX ст. в нашій, навіть помосковщеній еліті (рабів з кокардою на лобі, як казав Т. Шевченко) ще жевріли рештки почуття національної свідомости, бо москвини не мали нічогісінько чим заімпонувати українцям і радше, навпаки, своєю «культурою» відштовхували українців від себе. Також ми згадували, яким духовим кормом живилися українці в XVII‑XVIII ст.

В XIX ст. опановують європейську думку ліберальні, а згодом соціялістичні ідеї. Гасла французької революції «Свобода, Рівність і Братерство» знайшли дуже сприятливий, готовий ґрунт в українській душі. Готовий, бо ж українці протягом тисячоліть проливали свою кров власне за свободу; протягом століть не лише пропагували, але й практикували, здійснювали християнське братерство. А рівність українці визнавали століттями перед французькою революцією. Визнавали і здійснювали. Лише не в московській інтерпретації, яка каже стягати вищих на позем нижчих, а в українській інтерпретації, що каже підносити нижчих на позем вищих.

На весь український соціялізм поклала свою печать українська національна духовість. Глибока гуманність, щирість, неаґресивність, наївна віра в шляхетність людини і т. п. Гарні риси української вдачі стали прокляттям наших соціялістів, з ними і нашої нації, коли наші соціялісти дісталися до державної керми. Гарні гасла соціялізму москвини вжили як принаду на свому московському гачку. Легковірні українські соціялісти ковтнули ту принаду разом з гаком і є донині на московській національній вудці, яку москвини ані на хвилину не випускають з своїх рук.

Творча європейська думка, що створила європейський лібералізм і соціялізм, знайшла також і межі між утопічним і реальним, між бажаним і можливим. Коли того вимагали життєві інтереси своєї нації, європеєць вмів загнуздати, ба, поставити на службу своєї нації і лібералізм, і соціялізм. Німецькі соціялісти голосували в парламенті ЗА військові кредити. Англійські соціялістичні уряди і не думали дати незалежність від імперії своїм колоніям. Москвини пішли дальше: вони — з питомою їм нахабністю — просто оголосили, що вони, москвини, є єдиними правдивими інтерпретаторами соціялізму, брутально погрожуючи хахлацькому недовіркові анатемою і… кулею.

М. Костомаров, П. Куліш, М. Гулак, О. Маркович, В. Білозерський та інші заснували (в 1846 р.) Кирило–Методівське Братство, яке мало пропагувати ідею демократичної слов'янської федерації, в якій кожний слов'янський народ мав би рівні права і вольності. Вони хотіли щирою християнською проповіддю зм'якшити серце північного вовка і західної гієни та переконати їх, що не по–християнськи є пити братню слов'янську українську кров і що, зрештою, це шкодить їхньому ж здоров'ю. У відповідь на цю, м'яко висловлюючись, дитячу наївність слов'янофіл І. Аксаков вимагав тюрми для П. Куліша; ліберал В. Бєлінскій висловлював жаль, що Т. Шевченка не покарано ще тяжче, а основник московського Товариства З'єднаних Слов'ян П. Барісав не визнавав існування жодних українців. Так само декабрист–революціонер П. Пестель у своїм проекті конституції московської імперії тримався засади «не било, нєт і бить не можєт нікакой Украіни».

Не ліпшими за москвинів були і польські слов'янофіли. Вони (М. Міцкєвіч, Б. Залєскій та ін.) також заснували Слов'янське Товариство, яке ніякої України не визнавало, а мріяло (М. Чайківский), що Польща очолить всіх слов'ян, а в Києві буде панувати польська мова і польська культура. Ці приклади показують, як далеко від реального життя була наша недорозвинена еліта XIX ст. навіть національно свідомі її представники. А що ж можна сказати за менш свідомих?