Слава ЗСУ!

Англійський дипломат Г. Малмсбурі пише в 1778 p., що підлесливість та плазування перед вищими вкупі з пихою до нижчих є властиві всім москвинам. Їхні забави, їхні доми всередині і кількість слуг мають чисто азіятський характер, хоч вони і намагаються наподоблюватися європейцям.

Французький історик J. Michelet (1798–1874) писав: «Московщина, використовуючи європейські ідеї і свободи, поширює замішання в Европі. Вона напала на Польщу, ніби обороняючи селян від гноблення їх польською шляхтою. Напала на Туреччину, ніби обороняючи політичну і релігійну свободу балканських слов'ян. Своєю пропагандою Московщина руйнує духові і моральні основи у кожного народу, що став її жертвою. Московська пропаганда каже нам сьогодні: «Я — справжнє християнство», а завтра скаже: «Я — справжній соціялізм» (це сказано понад сто років тому. — П. Ш.). Москвини збудували свою імперію на сліпій, дикій вірі в своє післанництво, не звертаючи жодної уваги на жертви, навіть своїх людей. Передумовою свого успіху вони вважають цілковите знищення особистости і знівечення всього духового життя. Якщо ми допустимо Московщину до участи в європейських справах, то тим впустимо в Европу розклад і колотнечу». Чи й Мішле був пророк, чи знав москвинів і вмів логічно думати?

Вмів логічно думати і член французького Конвенту Буасі Д'Англя. Він сказав на засіданні Конвенту в 1795 році: «Вже 60 років минуло, як Московщина поневолила Україну, Кавказ, підбила Грузію, Крим, поділила Польщу. Кажуть, що Московська імперія це — велетень на глиняних ногах, що корупція роз'їдає її, що рабство позбавляє її всякої енергії, що, поширюючись, вона тим самим сама готує собі кінець, що кожне її нове завоювання — це крок до її катастрофи. Погоджуюсь з усім тим. Але чи ця потвора не знищить нас скорше, ніж сама загине? Подумайте про це. Час минає. Московська орда готується. По раз другий рушить на Европу Аттила, і ми загинемо, якщо своєчасно не зупинимо ту азійську навалу». Це було сказано понад 150 років тому.

Англійський професор Е. Кларк пише: «В подорожі по Московщині повставали великі труднощі для нас завдяки нашій неувазі до московських порядків та звичаїв. Підписуючи «подорожню», с. т. формуляр на поштові коні, чужинцям рекомендується додавати до своїх імен якийсь високий титул. Без цього москвини дивляться на вас, як на такого ж раба, як і вони самі, і тому ви наражаєтесь на образу, здирство і запізнення. Ця обережність настільки важлива, що досвідчені подорожні додають до своїх імен найфантастичніші титули, напр., герцог, барон, генерал, інспектор, професор тощо. В цьому є така велика потреба, що перед нашим виїздом з Москви один високий урядовець запевняв, що ми матимем багато перешкод в дорозі, бо хочемо подорожувати скромним іменем громадян Англії без титулів. І справді, ми мали більш ніж досить причин пожалувати, що не послухали тої поради і не додали ніяких титулів до своїх імен» (Е. D. Clarke. «Travels in Russia», 1816).

Так було в царській імперії. А ось у пролетарській. Французький соціяліст і москвофіл проф. А. Жід на запрошення москвинів подорожував по СССР (перед 2–ю війною). Він пише: «Будучи на Кавказі, я хотів був післати телеграму Й. Сталінові, в якій було речення «Я почуваю потребу післати Вам своє найсердечніше…». Телеграфіст відмовився прийняти цю телеграму, пояснюючи мені, що до И. Сталіна не можна звертатися, кажучи йому просто «Ви», але треба додати щось подібне, як, напр., «великий вождь, ґеніяльний тощо» (A. Gide. «Return de la Russie»).

Чужинці дивуються і не можуть зрозуміти, яким чином соціялістична і пролетарська країна СССР повернула, здавалось би, ненавиджені старі зовнішні ознаки буржуазно–дворянського поневолення — всі оті уніформи, хрести, медалі, ранґи та інші колись «буржуазниє прєдрассудкі». Тепер в СССР носять блискучу уніформу не лише військові та поліцаї, як в інших державах, але носять її також цивільні урядовці, і не лише державні, але й «громадські», як, напр., інженери, учителі, студенти, учні. А головне — на всіх тих уніформах показані кількаразово (щоб не помилитися) РАНҐИ. Американець В. Гвайт, що подорожував по СССР, каже: «В бритійській та американській армії тяжко відрізнити старшину від рядовика: треба зблизька придивлятися відзнакам, в армії СССР старшину можна відрізнити від рядового на віддалі чверть кілометра» (W. L. White. «Report on the Russians»). Портрети московських вождів з цілим іконостасом бляшанок на грудях кожний з нас бачив… «Нічим не оправдана пиха московського аристократа, який часто не вмів читати- писати, від якого смерділо на віддалі півкілометра — часто набирала дитячо–дикунських форм», — писав 250 років тому данець Ю. Юст.