Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Портрет Доріана Грея

— Ні, пане. Я ніколи його не бачив. Він скидається на матроса, пане.

Перо випало в Доріана з руки, і серце немов завмерло.

— На матроса? — вихопилось у нього. — Ви кажете, на матроса?

— Так, пане. На вигляд він буцімто матрос — руки у нього в татуюванні, і все таке інше...

— Що-небудь знайшли при ньому? — спитав Доріан, нахиляючись уперед і втуплюючи приголомшений погляд у гайового. — Якісь документи, щоб хоч ім'я його з'ясувати?

— Ні, пане. Лише гроші — трохи — і шестизарядний револьвер. А імені немає. Він, бачиться, чоловік пристойний, пане, хоч і з простолюду. Якийсь матрос, ми так гадаємо.

Доріан скочив на ноги. Божевільна надія промайнула в нього, і він гарячково її хопився.

— А де труп? — вигукнув він. — Кажіть хутчіш! Я мушу зараз же його побачити.

— Він у порожній стайні на Гоум-фарм, пане. Люди не люблять таке тримати у себе в хаті. Кажуть, мрець приносить нещастя.

— На Гоум-фарм? Мерщій женіть туди, почекаєте там. Скажіть котрому конюхові привести мені коня... Або ні, не треба. Я сам візьму, так швидше.

Не минуло й чверті години, як Доріан Ґрей уже мчав на весь дух довгим путівцем. Дерева примарною кавалькадою проносилися повз нього, і безладні тіні перетинали йому шлях. Раз кобила шарпнулася вбік, побачивши білі ворота, і ледве не скинула верхівця. Він уперіщив її пужалном по шиї, і вона стрілою рвонула вперед, у присмеркову далину, аж камінці виприскували у неї з-під копит.

Нарешті він доїхав до Гоум-фарм. На подвір'ї ферми стояло двоє робітників. Доріан скочив з сідла і кинув одному з них повіддя. В найдальшій стайні блимав якийсь вогник. Щось немов підказало Доріанові, що труп там; він квапливо підійшов до дверей і вже поклав руку на клямку.

Тоді пристав на мить, відчуваючи, що зараз він на порозі відкриття, яке принесе йому або спокій, або погубу. Відтак шарпнув двері й увійшов.

На купі мішковини аж у протилежному кутку лежало людське тіло в простій сорочці й синіх штанях. Обличчя мерцеві вкривала строката хустина. Поряд, потріскуючи, горіла груба свічка, встромлена в шийку пляшки.

Доріан Ґрей весь колотився. Він відчував, що йому не стане духу своєю рукою прийняти цю шматину, і гукнув одного з робітників.

— Зніміть це йому з обличчя. Я хочу глянути на нього, — сказав він, прихиляючись до одвірка задля опори.

Коли робітник прибрав хустину, Доріан підступив ближче. Радісний крик вирвався йому з уст. Чоловік, що його підстрелили в гущавині, — був Джеймс Вейн.

Кілька хвилин Доріан стояв непорушно, дивлячись на мерця. А коли повертався верхи додому, в очах його виступили сльози: він знав, що тепер уже таки в безпеці.

Розділ XIX

— Навіщо запевняти, ніби ви хочете стати кращим? — завважив лорд Генрі, занурюючи білі пальці в мідяну чашу з трояндовою водою. — Ви сама досконалість, Доріане. Прошу вас, залишайтесь таким і далі.

Доріан Ґрей похитав головою.

— Ні, Гаррі, я занадто багато вчинив гріхів. Я вирішив більше не грішити. І від учора вже почав свої доброчесні вчинки.

— А де ж ви були вчора?

— На селі. Я їздив сам і зупинявся в маленькому заїзді.

— Любий мій, — посміхнувшись, мовив лорд Генрі, — на селі кожен може бути безгрішний. Там немає спокус. Тим-то люди що живуть поза містом, такі вкрай нецивілізовані. Набути її, цивілізації, зовсім не так легко. Для цього є тільки два шляхи: один — через культуру, другий — через зіпсуття. А сільським мешканцям і те, й те не до спромоги, тож вони й зашкарубли у своїй праведності.

— Культура і зіпсуття... — повторив Доріан. — Скуштував я їх трохи, знаю... Але зараз мені аж страшно, як подумаю, що на них мусиш конче заразом натикатись... Бо я маю тепер новий ідеал, Гаррі. Я хочу стати кращим. І я відчуваю, що вже змінився.

— Однак ви ще не розповіли мені, що то у вас за доброчесний вчинок. Чи ви сказали навіть про декілька вчинків? — запитав співрозмовник, накладаючи собі на тарілку червону купку очищених полуниць і цідячи на них цукор з дірчастої ложечки.

— Вам я розповім, Гаррі, але тільки вам. Я пожалів одну дівчину. Хай це й марнославно, та ви мене зрозумієте. Вона прегарна собою і на диво нагадує Сібіл Вейн. Мабуть, це спершу й привабило мене до неї. Ви ж пам'ятаєте Сібіл? Як давно те, здається, було!.. Гетті, ясна річ, не з нашого кола. Вона проста селянська дівчина. Але я щиро покохав її. Авжеж, я певний, що таки покохав. Увесь цей чарівний травень я їздив туди — ми бачилися з нею двічі-тричі на тиждень. Вчора вона зустріла мене в маленькому садку. Яблуневий цвіт падав їй на волосся, і вона сміялася... Сьогодні на світанку ми мали разом виїхати звідти. Але раптом я вирішив залишити її такою ж чистою, як уперше побачив.

Попередня
-= 168 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

anonymous14442 06.09.2014

дуже філософське. є над чим задуматись. рекомендую!


Додати коментар