Слава ЗСУ!

-     Як щодо «Часу Анк-Морпорку»? – поцікавилось крісло. – З цього боку вимальовується невелика проблема, чи не так?

-     Їх сприймають як розвагу, - сказав пан Підступп. – І не сприймають всерйоз. Наклади «Сенсацій» уже вдвічі вищі, і це лише за один день. Причому «Час» недофінансовується. І їм нічим покривати дефіцит.

-     Цікава історія була в «Сенсаціях» - про ту жінку й змію, - сказало інше крісло.

-     Справді? – сказав пан Підступп.

Тим часом крісло, що заговорило про «Час», ще не завершило своєї думки.

-     Мені було б спокійніше, якби кілька вправних хлопців розтрощили їхній верстат, - сказало воно.

-     Це приверне увагу, – заперечило ще одне крісло. – А їм саме увага й потрібна. Кожен… писака на таке просто молиться.

-     Ну, якщо ви наполягаєте…

-     Я й не думав наполягати. Але «Час» закриється, - сказало крісло, і це було саме те крісло, до якого дослухались усі інші. – В юнакові ще забагато ідеалізму. Йому ще належить зрозуміти, що те, в чому суспільство зацікавлене, і те, що суспільству цікаво – це зовсім різні речі.

-     Даруйте?

-     Я маю на увазі, панове, що читачі, можливо, високо цінують його талант, але купують усе-таки «Сенсації». Бо вони цікавіші. Чи казав я вам коли-небудь, пане Підступп, що брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу?

-     Дуже багато разів, ваша вельможносте, - відказав Підступп з лише дещо більш ядучою, ніж зазвичай, ввічливістю. Зауваживши це, адвокат одразу додав: - Безумовно, це і справді влучний вираз.

-     Чудово, - зневажливо чмихнуло найповажніше крісло. – Не спускайте очей з наших… виконавців, пане Підступп.

Храм Ома на вулиці Дрібних божеств огорнула ніч, і тільки в ризниці блимав єдиний вогник. Це була свічка, що стриміла зі свічника, густо помережаного надзвичайно вибагливим орнаментом. Свічка, на свій штиб, надсилала молитву небесам. Ця молитва, в категоріях Євангелія від Злодюжок, проголошувала: «Не дай же нікому узріти, як ми тиримо це добро».

Пан Шпилька порпався у стінній шафі.

-     Не можу знайти нічого під твій розмір, - сказав він. – Схоже… О, ні. Послухай, ладан використовують для воскуріння!

Тюльпан чхнув, розстрілявши протилежну стінку сандаловим шротом.

-     Міг би, мля, раніше сказати, - пробурмотів він. – У мене і трохи паперу є.

-     Знову нанюхався засобу для чищення казанів? – сердито сказав пан Шпилька. – Ти повинен бути в нормі, ясно тобі? Коротше, ось єдине, що тобі більш-менш пасуватиме…

Двері рипнули, і в приміщення увійшов низенький підстаркуватий жрець. Пан Шпилька інстинктивно вхопився за важкий свічник.

-     Перепрошую, ви, е-е-е, на опівнічну службу? – здивувався старий, кліпаючи на світло.

Тепер руку пана Шпильки, що вже здійняв був свічник, спинив пан Тюльпан.

-     Ви що, здуріли? Ви нормальна людина? – просичав він.

-     Що таке? Ми ж не можемо дозволити, щоб він…

Пан Тюльпан вихопив срібного кийка з руки напарника.

-     Та ви погляньте, мля, сюди. Га? – сказав він, ігноруючи ошелешеного жерця. – Це ж геніальний Селліні! П’ятсот років! Подивіться на цю різьбу! Мля, та для вас же це всього лише п’ять фунтів срібла!

-     Насправді, е-е-е, це Футокс, - вставив жрець, чиє мислення ніяк не могло набрати потрібної швидкості.

-     Що? Учень? – здивувався пан Тюльпан; від подиву він навіть припинив обертати очима.

Тюльпан перевернув свічник і подивився на підставку.

-     Гей, і правда! Тут печатка Селліні, але є й маленьке «f». Вперше, мля, бачу його ранню роботу. Він, мля, теж був чудовим ювеліром – просто ганьба, що в нього було таке дебільне прізвище. Знаєте, преподобний, скільки за це можна було б виручити?

-     Ми сподівались доларів на сімдесят, - із надією сказав жрець. – Ми знайшли це в старих меблях, що їх заповідала церкві одна старенька леді. Власне, ми тримали його тільки з сентиментальності…

-     У вас лишилась скринька, в якій він лежав? – спитав пан Тюльпан, продовжуючи крутити свічника в руках. – Цей майстер робив чудові подарункові скриньки. З вишневого дерева.

-     Е-е-е… ні, не думаю…

-     От мля.

-     Е-е-е… але ж цей свічник усе ще чогось вартий? Здається, у нас десь був ще один…

-     Якщо знайти зацікавленого колекціонера, можна отримати тисячі чотири, - сказав пан Тюльпан. – Але, гадаю, якщо знайти другий свічник, можна отримати тисяч дванадцять. Футокс тепер страшенно, мля, популярний.

-     Дванадцять тисяч! – пробелькотів жрець. В його очах промайнув відблиск смертного гріха.