Слава ЗСУ!

-     Не знаю, - визнав він. – Гадаю, це просто тому, що я до пуття не вмію нічого іншого. А тепер і не можу уявити, щоб займатися чимось іншим.

-     Але кажуть, що твоя рідня має цілі скрині золота.

-     Пане Вернигоро, я нездара. Мене навчали бути нездарою. Все наше призначення полягало в тому, щоб бути в зборі на випадок війни, де ми могли б зробити яку-небудь героїчну дурницю і благополучно загинути. Все, що ми головним чином робили – це збирали речі. Або ідеї.

-     То ти зі своїми не в злагоді.

-     Слухайте, мене не приваблює відверта розмова на цю тему, розумієте? Мій батько – не найкраща людина. Вам потрібен точний портрет? Він не дуже любить мене, а я не люблю його. Коли на те пішло, він нікого не любить. Особливо гномів і тролів.

-     Закон не зобов’язує любити гномів і тролів, - сказав Вернигора.

-     Так, але закон мусив би заборонити нелюбов до них у тій формі, в якій він її сповідує.

-     Он як. Що ж, тепер ти дав точний портрет.

-     Може, вам ще й знайомий термін «нижчі раси»?

-     А тепер ти його розфарбував.

-     Він навіть більше не живе в місті. Каже, що тут забагато сміття.

-     Спостережливий пан.

-     Ні, йдеться про…

-     Та розумію я, про що йдеться, - урвав Вернигора. – Доводилось зустрічати подібних людей.

-     Ви казали, що робили все заради грошей, - сказав Вільям. – Це правда?

Гном кивнув у сторону штабеля свинцевих зливків біля верстата.

-     Ми прагнули перетворити свинець на золото, - сказав він. – У нас було повно свинцю. Але ми потребували золота.

Вільям зітхнув.

-     Мій батько часто повторював, що гноми здатні думати тільки про золото.

-     Досить справедливо, - гном узяв ще порошку. – Але помилка в тому, що… Дивись: якщо людина здатна думати тільки про золото, вона – глитай. Якщо ж про золото думає гном, він – просто гном. Це інше. Як там ви називаєте чорношкірих людей, що мешкають в Гевандаленді?

-     Я знаю, як їх називає батько, - сказав Вільям. – Але я називаю їх гевандалендцями.

-     Справді? Гаразд. Кажуть, що серед них є плем’я, де чоловік перед весіллям повинен вбити леопарда й подарувати його шкуру нареченій. Знаєш про таке? Тут те саме. Гном для весілля повинен мати золото.

-     Тобто… як посаг? Але я думав, що гноми не роблять різниці між…

-     Авжеж, просто гноми, що бажають одружитися, викуповують одне одного у батьків.

-     Викуповують?! – перепитав Вільям. – Як можна купувати мислячих істот?

-     Бачиш? Знову непорозуміння через культурні відмінності. Хлопче, щоб виростити гнома до шлюбного віку, потрібні величезні гроші. Харчі, одяг, кольчуги… І це – рік за роком. Такі витрати потребують відшкодування. Крім того, інший гном отримує цінний здобуток. І його варто оплатити золотом. Або дорогоцінним камінням. Це традиція. Ти ж, мабуть, чув вираз «вартий стільки золота, скільки важить сам»? Звичайно, якщо гном працював на своїх батьків, це враховується при підбитті кінцевого балансу. Зрештою, той, хто довго відкладав своє весілля, може претендувати на повернення чималої плати… Якось ти дивно на мене дивишся.

-     Просто у нас такі речі відбуваються по-іншому… - пролопотів Вільям.

Вернигора гостро подивився йому в очі.

-     Та невже? І що ж ви використовуєте натомість?

-     Ну… Мабуть, вдячність, - сказав Вільям.

Він дуже хотів, щоб ця розмова припинилася просто зараз. Вони заходили на тонкий лід.

-     І в яких одиницях вона обчислюється?

-     Ну… Власне, ні в яких…

-     А чи не породжує це проблем?

-     Іноді.

-     Ось як. Що ж: ми теж знайомі зі вдячністю. Але наша традиція передбачає, що молодята починають спільне життя як… ґ’дарака… ну, вільними, нікому не зобов’язаними, без боргів, новими гномами. Тільки тоді їхні батьки мають повне право надати їм дорогоцінні весільні подарунки – значно дорожчі за посаг. Але це вже питання любові й поваги, а не стосунків боржника і кредитора… хоча мушу зазначити, що ці людські слова не найкраще відповідають тому, про що йдеться. Так чи інакше, це працює. Принаймні, останню тисячу років.

-     Думаю, для людини все це звучить трохи… бездушно, - сказав Вільям.

Вернигора обдарував його ще одним пильним поглядом.

-     Ти маєш на увазі – в порівнянні з великодушними методами, за допомогою яких дають лад своїм справам люди? – спитав він. – Можеш не відповідати. Так чи інакше, ми з Боддоні хочемо відкрити спільну шахту, і ми – дорогі гноми. Ми знаємо, як обробляти свинець, і ми подумали, що за рік-два господарювання увіб’ємось в колодочки.