Слава ЗСУ!

Ви б тільки побачили, як радо його відпустили з армії, а п’ять вояків, які з ним сиділи в камері, на всякий випадок записали собі приблизно таке:

Батько - алкоголік. Мати - повія.

І сестра (втопилася)

II сестра (поїзд)

III брат (з мосту)

IV дід, жінку, нафта, запалив

V бабуня (цигани, сірники) і т. д.

Але коли один з них почав декламувати це штабному лікареві, то навіть і через племінника ще не перестрибнув, як його уже штабний лікар (бо до нього вже третій такий з’явився) перервав: «А твоя племінниця з батькового боку кинулася в Відні з шостого поверху, а твоє виховання було страшно занедбане і тому тебе, голото нещасна, направить тюрма». Цього вояка відвели у тюрму, зв’язали у козли. І знаєте, допомогло - з голови зразу ж вивітрилося і занедбане виховання, і батько-алкоголік, і мати-повія, і він сам волів добровільно зголоситись на фронт.

- Нині, - сказав волонтер, - в армії вже ніхто не вірить в успадковану ненормальність, бо врешті довелося б усі генеральні штаби замкнути до божевільні.

У кованих дверях заскреготів ключ, і ввійшов тюремник:

- Піхотинець Швейк і сапер Водічка, до пана слідчого.

Обидва підвелися, і Водічка сказав Швейкові:

- Бачиш їх, бісових іродів? Щоднини допит, і кінця тому немає. Краще б нас вже, трясця їхній матері, засудили і не вовтузились з нами. Бо так тільки цілий Божий день байдики б’ємо, а ті мадярські шибайголови бігають навколо, аж руки сверблять.

По дорозі до канцелярських приміщень дивізійного суду (вони містилися на другому кінці, в іншому бараці) сапер Водічка і Швейк міркували, коли вони, власне, вже стануть перед справжнім судом.

- Тільки допитують та й допитують, - злостився Водічка, - хоч би вже кінець який був. Понівечать копиці паперу, а ти і суду того не побачиш. Згниєш за ґратами. Скажи щиро, цю юшку можна жерти? Або цю квасну капусту з мерзлою картоплею? Хрест би їх побив. Такої ідіотської світової війни я ще ніколи не бачив. Я собі це уявляв зовсім інакше.

- Щодо мене, я цілком задоволений, - сказав Швейк. - Багато років тому, коли я ще був на дійсній службі, наш фельдфебель «юшкоїд» Сольпера говорив: «В армії кожен мусить свідомо виконувати свої обов’язки». І при тому так було вгатить по зубах, що ніколи не забудеш. Або ось небіжчик оберлейтенант Квайзер. Приходить, бувало, оглядати карабіни і завжди читає мораль: кожен солдат, каже, повинен бути якнайбільш душевно тупим, бо ж солдати - це тільки худоба, яку держава утримує, дає нажертися, напитися досхочу кави, дає тютюн до люльки, а за це вони мусять тягнути лямку, як воли.

Сапер Водічка замислився і за хвилину сказав:

- Пам’ятай, Швейку, коли ти прийдеш до слідчого, не плутай, тримайся того, що говорив минулого разу на допиті, аби я не вклепався в якусь біду. Отже, головне: ти бачив, як на мене напали ті бісові мадяри. Адже ж ми орудували з тобою разом.

- Ти, Водічко, нічого не бійся, - заспокоював його Швейк, - будь тільки спокійним, не хвилюйся. Невже ж це так страшно стояти перед якимось там дивізійним судом? Ти б бачив тільки, як швиденько відбувався у старі часи військовий суд. Служив у нас якось на дійсній один учитель Гераль. Одного разу, коли ми всі дістали казармений арешт, він, розвалившись на матраці, розповів нам, що в Празькому музеї зберігається книжка записів військового суду ще за часів Марії Терезії. Кожен полк мав тоді свого ката, який страчував солдатів свого полку. Одного за одним, по терезіанському талеру за штуку. І цей кат, згідно з записами, в деякі дні заробляв навіть п’ять талерів. Це не важко зрозуміти, - розважливо додав Швейк, - тоді були великі полки, і їх безперервно доповнювали села.

- Коли я був у Сербії, - сказав Водічка, - в нашій бригаді були такі, що добровільно за цигарки вішали чужаків. За повішеного чоловіка солдат діставав десяток цигарок «Спорт», за жінку і дитину - п’ять. Потім інтендантство почало наводити економію і розстрілювати людей цілими гуртами. Зі мною служив один циган, і ми довго не могли второпати, що і він цим займається. Правда, нас трохи дивувало, чому його завжди на ніч кличуть до канцелярії. Ми тоді стояли на Дрині. Раз уночі, коли його не було, одному з наших спало на думку понишпорити в його речах. І ось що виявилося: цей гультяй ховав у наплічнику три коробки, а в кожній сотня «Спорту». Вдосвіта повернувся циган до нашої стодоли. Ми недовго розглядали його справу, звалили на землю, а якийсь Белоун задушив його ременем. Та й живучий же був, чортів циган, як той кіт.

Старий сапер Водічка сплюнув:

- Ніяк не можна було його задушити. Вже обробився, очі йому вилізли на лоба, а все ще тріпотівся, як недорізаний півень. Тоді його схопили двоє за голову, двоє - за ноги, шарпнули, як кицьку, і скрутили йому в’язи. Потім ми нап’ялили на нього наплічник з його цигарками і нишком кинули в Дрину. Хто б ті цигарки курив? А вранці його почали шукати.