Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
За хвилину туди влетіла поліція. Бруківник вигукнув:
«Рятуйся, хто може!» Але було вже пізно. Конфіскували банк і всіх повели у поліцію. Вугляр із Здераза почав пручатися, і його довелось везти в поліцейській таратайці. В банку самими розписками було понад півмільярда, а готовими грішми понад тисячу п’ятсот крон. «Таке мені ще на зуби не потрапляло, - сказав інспектор поліції, коли побачив ці карколомні суми. - Куди до них Монте-Карло!» Всіх, крім старого Вейводи, залишили в поліції аж до ранку. Вейводу як донощика випустили, пообіцявши одну третину законної нагороди із сконфіскованого банку - десь близько 160 мільйонів. Але він до ранку скрутився з глузду, а вранці ходив по Празі і замовляв вогнетривкі сейфи цілими дюжинами. Оце так щастя в картах!
Потім Швейк пішов варити ґроґ, а вночі фельдкурат, коли Швейкові насилу вдалося доволокти його до ліжка, просльозився і захлипав:
- Продав я тебе, друже, ганебно продав. Проклинай мене, бий, все витримаю. Я тебе кинув на поталу. Не можу поглянути тобі в очі. Шматуй мене, кусай, плюндруй. Я ліпшого не вартий. Знаєш, що я таке? І фельдкурат, ховаючи заплакане обличчя в подушку, тихо сказав м’яким, ніжним голосом:
- Я безхарактерна падлюка, - і впав у сон, як сокира у воду.
На другий день фельдкурат, уникаючи Швейкових очей, як пішов уранці, так повернувся лише вночі з якимось огрядним піхотинцем.
- Покажіть йому, Швейку, - сказав він, знову уникаючи погляду Швейка, - де що лежить, щоб усе знав, і навчіть його, як варити ґроґ. А вранці зголосіться у надпоручника Лукаша.
Швейк із своїм заступником чудесно провели ніч за виготовленням ґроґу. На ранок товстий піхотинець ледве тримався на ногах і мугикав якусь дивну мішанину з різних народних пісень:
«Гей, біля Ходова тече водичка, - продає там моя мила червоненьке пиво», «Горо, горо височенька», «Йшли дівчата битим шляхом», «На Білій Горі селянин оре».
- Я за тебе не боюся, - сказав Швейк, - з такими даними ти затримаєшся у фельдкурата. І так у цей день пополудні надпоручник Лукаш уперше побачив чесне і щире обличчя бравого вояки Швейка, який йому відрапортував:
- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я - той самий Швейк, якого пан фельдкурат програв вам у карти.
ІI
Професія офіцерських слуг сягає прадавніх часів. Здається, вже Олександр Македонський мав свого денщика. Однак, певно, в феодальну добу в цій ролі виступали наймані зброєносці лицарів. Бо чим же ж тоді був Дон Кіхотів Санчо Панса?
За Австрії денщиків називали ще «чурами», «пуцерами», «пуцфлєками», «дінерами», «пфайфендеклями».
Як не дивно, але ще ніхто не написав історії офіцерських слуг. Ми б там знайшли, що альмавірський герцоґ при облозі Толедо з голоду з’їв без солі свого денщика; про це сам герцоґ пише в своїх мемуарах. Він оповідає, нібито його слуга мав м’ясо ніжне, м’яке, соковите, яке смаком нагадувало щось середнє між курятиною і ослятиною.
В старій швабській книзі про воєнне мистецтво знаходимо теж настанови для денщиків. За старих часів денщик мав бути побожний, чеснотливий, правдивий, скромний, хоробрий, відважний, чесний, працьовитий. Коротко кажучи, він мав бути ідеалом людини. Нова доба внесла до цього типу людей багато змін. Новітня «офіцерська люлька» звичайно не буває ні побожною, ні чеснотливою, ні правдивою. Бреше, ошукує свого пана і дуже часто перетворює життя свого повелителя у справжнє пекло. Це хитрий раб, який вигадує найрізноманітніші підступні заходи, щоб отруїти своєму панові життя.
Поміж цієї нової ґенерації денщиків не знайдуться такі самовіддані створіння, які б дозволили з’їсти себе своїм панам без солі, як благородний Фернандо альмавірського герцоґа. З іншого боку, ми бачимо, що повелителі у боротьбі на життя і на смерть зі своїми слугами нового часу вживають найрішучіших заходів, бажаючи утримати свій авторитет.
Часом це набирає форми терору. В 1912 році в Штирському Градці відбувся процес, на якому головну роль грав один капітан. Він затоптав ногами свого денщика. Капітана тоді виправдали, бо він це зробив щойно вдруге. В очах тих панів життя денщика не має жодної ціни. Це лише предмет, лялька для мордобою, раб, служка для всіх потреб. Отже, не диво, що таке становище примушує раба бути дуже хитрим і підступним. Його становище на нашій планеті можна порівняти хіба лише з муками трактирних хлопчиків колишніх часів, яких виховували ляпасами і знущаннями, привчаючи сумлінно ставитися до своїх обов’язків.
Однак бувають випадки, коли денщик піднімається на ступінь фаворита і тоді стає пострахом роти, батальйону. Всі старшини намагаються задобрити його хабарами. В його руках не тільки відпустки, він, як треба, може вступитися за когось при рапорті, і тоді усе добре минається.
