Слава ЗСУ!

— Ми не стали зупинятися біля кафе, коли побачили, що тебе там немає,— сказала Кетрін.

— Я допізна працював. Як ти себе почуваєш, Відьмо?

— Дуже добре. А про неї можеш і не питати.

— Добре попрацювали, Девіде? — запитала дівчина.

— Оце з мене дружина! — похопилася Кетрін.— Забула про це спитати.

— Що ви робили в Ніцці?

— Можна, ми спершу вип'ємо, а вже тоді розкажемо?

Вони стояли обабіч нього так близько, що Девід фізично відчував обох.

— То ви добре попрацювали, Девіде? — повторила своє запитання дівчина.

— Та звісно, що добре, дурненька,— сказала Кетрін.— Він завжди працює тільки добре.

— Справді добре, Девіде?

— Так,— відказав він і легенько покуйовдив дівчині волосся.— Дякую.

— Нам тут дадуть випити чи ні? — запитала Кетрін.— Ну, а ми зовсім не працювали. Ми тільки щось купували, щось замовляли і влаштували скандал.

— Ніякий то не скандал.

— А я не знаю,— сказала Кетрін.— Мені до того байдуже.

— Що за скандал? — спитав Девід.

— Та нічого там не було,— відповіла дівчина.

— Я не звернула на це уваги,— сказала Кетрін.— Мені навіть сподобалось.

— У Ніцці хтось висловився з приводу її штанів.

— То не скандал,— мовив Девід.— Ніцца — чимале місто. Там усякого можна чекати.

— Я не змінилася? — раптом запитала Кетрін.— Шкода, що вони ще не привезли дзеркало. Ти не помічаєш у мені ніяких змін?

— Ні.— Девід подивився на неї. Вона була дуже світловолоса, розкуйовджена, ще смаглявіша, ніж раніше, і дуже збуджена й зачіплива.

— Це добре,— мовила вона.— Бо я пробувала змінитися.

— Нічого ти не пробувала,— заперечила дівчина.

— Ні, пробувала, і мені це сподобалось, і я хочу випити.

— Нічого вона не пробувала, Девіде,— сказала дівчина.

— Сьогодні вранці я зупинилась на отому довгому безлюдному відтинку і поцілувала її, і вона поцілувала мене, а потім — коли поверталися з Ніцци, і оце щойно, тільки-но вийшли з машини.— Кетрін дивилася на нього з любов'ю, але й з викликом, а тоді додала: — То були просто забавки, і мені сподобалось. Поцілуй і ти її. Хлопця начебто не видно.

Девід обернувсь до дівчини, а вона раптом припала до нього, і вони поцілувались. Він не мав наміру цілувати її, та й коли вже почав, то не думав, що буде отак.

— Ну годі, годі,— сказала Кетрін.

— Як вам? — спитав Девід у дівчини.

Вона знов була зніяковіла й сяяла з утіхи.

— Я щаслива, як ви мені й веліли,— відповіла вона.

— Ну от, усі тепер щасливі,— мовила Кетрін.— Усі винні порівну.

Вони добряче пообідали, з'ївши холодну закуску, смажене курча з овочевим рагу, салат, фрукти та сир і запиваючи все те холодним тавельським. Усі дуже зголодніли, настроєні були жартівливо, і ніхто не сприймав нічого надто серйозно.

— До вечері чи перед нею матимем грандіозний сюрприз,— сказала Кетрін.— Ця дівчина, Девіде, тринькає гроші, як п'яний індіанець, що продав свою нафтоносну ділянку.

— А вони милі, ті індіанці? — спитала дівчина.— Чи такі, як індійські магараджі?

— Девід тобі все про них розкаже. Він родом з Оклахоми.

— А я думала, із Східної Африки.

— Ні. Хтось із його предків подався геть з Оклахоми й вивіз його, ще малого, до Східної Африки.

— То, мабуть, страшенно цікава історія.

— Він написав роман про те, як жив у Східній Африці в дитинстві.

— Я знаю.

— Ви читали його? — спитав Девід.

— Так,— відказала вона.— Хочете, розповім?

— Ні. Я з тим романом знайомий.

— Він зворушив мене до сліз,— сказала дівчина.— То в ньому ваш батько?

— Якоюсь мірою.

— Ви, певно, дуже любили його.

— Любив.

— Ти ніколи не розповідав мені про нього,— озвалася Кетрін.

— Ти ніколи не питала.

— А якби спитала, розповів би?

— Ні,— відказав Девід.

— Я була в захваті від тієї книжки,— мовила дівчина.

— Не перебирай міри,— застерегла її Кетрін.

— Я не перебираю.

— А коли ти цілувала його...

— Ти сама це запропонувала.

— Та я не про те, ти ж мене перебила,— сказала Кетрін.— Я хотіла спитати: коли ти цілувала його, ти теж думала про нього як письменника й була в захваті?

Девід налив собі вина й надпив із склянки.

— Не знаю,— відповіла дівчина.— Я ні про що не думала.

— Добре, коли так,— сказала Кетрін.— А то я забоялася, що знов буде як з отими вирізками.

Дівчина вочевидь нічого не зрозуміла, і Кетрін пояснила їй:

— Я мала на думці відгуки преси про його другу книжку. Він же написав дві книжки, ти знаєш.