Слава ЗСУ!

Подавальник накривав на стіл, а вони сиділи біля стойки бару, відчуваючи в повівах морського вітерцю перший подих осінньої прохолоди. Відчували вони його й потім, коли сіли до столу й узялися їсти та пити вино.

— Це прохолодний бриз віє аж із самого Курдистану,— сказав Девід.— Скоро настане пора рівноденних штормів.

— Ну, це ж іще не сьогодні,— зауважила дівчина.— Поки що нам нема чого їх боятися.

— Справжнього вітру не було відтоді, як ми познайомились у тому кафе в Канні.

— Ти ще пам'ятаєш таку давню минувшину?

— Здається, ніби це було аж до війни.

— А я останні три дні провела на війні,— сказала Маріта.— Оце тільки сьогодні вранці повернулася.

— Я ніколи про неї не думаю,— мовив Девід.

— Книжку я вже прочитала, але щодо тебе мені там не все зрозуміло. Ти так і не виявив у ній своїх поглядів.

Девід наповнив її склянку, тоді знову налив собі.

— Я сам тільки згодом зрозумів, що й до чого,— відказав він.— Отож і не вдавав, ніби розумію. Просто не замислювався про це, поки все воно колотилося. Тільки відчував, спостерігав, діяв і думав про найнеобхідніше. Тим-то ця книжка не така гарна, якою могла б бути. Бо мені не вистачало розуміння подій.

— Книжка дуже гарна. Чудово змальовано польоти й самі літаки, передано почуття інших людей.

— Мені добре дається зображення інших людей і всього, що стосується техніки й тактики,— мовив Девід.— Це я кажу серйозно і не для того, щоб похвалитися. А от про себе, Маріто, коли ти справді в ділі, ніколи не знаєш. Про себе й думати не варто. Просто соромно в такий час.

— Але потім починаєш розуміти.

— Авжеж. Іноді.

— Можна мені прочитати твою повість про це літо?

Девід знову налив у склянки вина.

— Багато вона тобі розповіла?

— Каже, що все. Розповідати вона вміє, ти ж знаєш.

— Краще б тобі її не читати,— сказав Девід.— Нічого, крім прикрощів, з того не буде. Коли я її писав, то ще не знав, що з'явишся ти. Я не можу заборонити Кетрін розповідати тобі про всі ті речі, але зовсім не обов'язково, щоб ти ще й читала про них.

— То не читати?

— Я б не хотів цього. Але не хочу й тиснути на тебе.

— Тоді доведеться тобі сказати,— мовила дівчина.

— Вона давала тобі читати ті записи?

— Так. Сказала, це мені потрібно.

— Чорти б її взяли.

— Вона зробила це без лихого наміру. Тоді, коли ото була геть знервована.

— То ти прочитала все?

— Так. Повість чудова. Куди краща, ніж остання книжка, але оповідання, які ти пишеш тепер, ще кращі, їх не зрівняти ні з чим іншим.

— А як тобі те, що було в Мадріді?

Девід подивився на неї, а вона звела очі, облизнула губи й, не відводячи погляду, дуже чітко промовила:

— Я все те добре зрозуміла, бо почуваю так само, як і ти.

Коли вони лежали разом, Маріта спитала:

— Ти не думаєш про неї, коли кохаєшся зі мною?

— Ні, дурнятко.

— І не хочеш, щоб я пестила тебе так, як вона? Бо я теж так умію.

— Нічого не кажи, просто відчувай.

— Умію навіть краще за неї.

— Помовч.

— Ти не думай, тобі не доведеться...

— Помовч.

— Але ти не повинен нічого...

— Ніхто нічого не повинен, але мусимо...

Вони лежали міцно обнявшись, потім послабили обійми, і Маріта сказала:

— Мені треба вийти, але я повернуся. А ти, будь ласка, поспи й за мене.

Вона поцілувала його, а коли повернулася, він уже спав. Спершу хотів був почекати її, але не дочекався й заснув. Дівчина лягла поруч і поцілувала його, та він не прокинувся, і тоді вона й собі простяглась і спробувала заснути. Одначе їй не спалося, і вона знов тихенько поцілувала його, а тоді почала ніжно пестити, дотикаючись до нього грудьми. А коли він заворушився вві сні, поклала голову йому на живіт і так само тихенько провадила свої пошуки й відкриття.

Повільно минали пообідні години довгого прохолодного дня, Девід і далі спав, а коли прокинувся, Маріти поруч уже не було, і він почув голоси жінок на терасі. Він одягся, відсунув засувку на дверях до своєї робочої кімнати і вже звідти вийшов надвір, на кам'яні плити. Та на терасі був тільки подавальник, що прибирав зі столу чайний посуд, а жінок Девід знайшов у барі.

Розділ двадцять третій

Обидві сиділи біля стойки, де у відерці з льодом стриміла пляшка «Перр'є-Жуе», і були свіжі й гарненькі на вигляд.

— Ну просто тобі негадана зустріч із колишнім чоловіком,— мовила Кетрін.— Мимоволі почуваєш себе страшенно обтяженою досвідом.— Здавалося, ще ніколи не була вона така весела й така зваблива.— Мушу сказати, ця роль дуже тобі пасує.— І зміряла Девіда насмішкувато-оцінливим поглядом.