Слава ЗСУ!

Всі розреготалися.

— Спритно! — вигукнув Янкель. — Ну й Горобчик!

Після обіду вихователі скомандували класам вишикуватись і відділеннями провели їх до Білого залу. Там уже було чоловік десять гостей.

Від губвно, крім Ліліної, були присутні ще два чоловіки — від комісії у справах неповнолітніх і від соцвиху. Крім того, були представники від шефів — Петропорту, від Інституту професора Грибоєдова і кілька студентів з Інституту Лесгафта.

Шкідці, додержуючи порядку, розсілися по місцях. Попереду сіли малюки; четверте відділення було останнє. Янкель і Пантелєєв принесли з класу папір та чорнило і сіли за окремим столом редакції.

На сцену вийшов Вікмиксор.

— Товариші! — сказав він. — Зараз у нас відбудеться облік, облік наших знань, облік проробленої роботи. Давайте покажемо присутнім тут дорогим гостям, що ми не марно провели час, що ми щось зробили… Почнемо облік.

Слова Вікмиксора зустріли оплесками з усіх лав.

— Першою буде німецька мова, — оголосив Вікмиксор, який уже спустився зі сцени і сів у першому ряду, по сусідству з гостями.

На сцену піднялася Еланлюм.

— Зараз ми продемонструємо наші маленькі успіхи в розмовній німецькій мові, потім покажемо сценку з «Вільгельма Телля». Хлопці, — звернулася вона до четвертого відділення, — підійдіть сюди.

Японець, Циган, Кобчик, Купець і Горобець один за одним пройшли на сцену і стали обличчям до залу.

Еланлюм обвела поглядом навколо і, не знайшовши, мабуть, нічого більш підхожого, тицьнула себе пальцем в ніс і спитала у Купця:

— Вас іст дас?

Купець усміхнувся, зніяковів. З німецької мови він був останнім у класі.

— Ніс, — відповів він, почервонівши.

Гості, а за ними й весь зал розреготались. Еланлюм засмутилася.

— Добре, що хоч запитання зрозумів, — сказала вона. — Єонін, — звернулася до Японця. — Вас іст дас? Антворте.

— Дас іст ді пазе, Елло Андріївно.

— Гут. Вас іст дас? — звернулася вона до Цигана, вказавши на вікно.

— Дас іст дас фенстер, Елло Андріївно, — відповів Циган, поблажливо всміхнувшись. — Ви що-небудь серйозніше, — прошепотів він.

— Нун гут… Вогін геост ду ам зоинабенд? — повернулася Еланлюм до Горобця.

Горобець знав, що Еланлюм питає, куди він піде в суботу, знав, що піде у відпустку, але відповісти не зміг. За нього відповів Єонін.

— Ер гейт іп урлауб.

— Гут, — задовольнившися, похвалила німка.

Так, кидаючи запитання то одному, то другому, вона п'ятнадцять хвилин демонструвала «успіхи в розмовній німецькій мові».

Потім той же склад вихованців показав сцену з п'єси «Вільгельм Телль» німецькою мовою. Гості були в захопленні од «Вільгельма Телля», довго аплодували.

За німецького мовою йшла російська мова. Гості й педагоги запитували вихованців, ті відповідали.

Потім ішли стародавня та російська історія, політтрамота, географія і математика.

Пантелєєв і Янкель весь час посилено працювали в своїй «похідній редакції». Коли Вікмиксор оголосив перерву і всі зібралися встати, на сцену вийшов Янкель.

— Хвилинку, — сказав він. — Щойно вийшов екстрений номер газети, висить біля задньої стіни, бажаючі можуть прочитати.

Всі обернулися. На протилежній стіні приліпився списаний друкованими синіми літерами аркуш паперу. Вгорі, розмальований червоною фарбою, красувався заголовок:

Гості і шкідці обступили газету. Передовиця, яку написав Японець, розглядала облік як явище нового методу педагогіки.

Далі і йшов портрет Ліліної у профіль і вірші Пильникова, присвячені обліку:

На обліку кожний урок, Облік — термометр наш. У навчанні за кроком крок До науки триває марш. Хто вчився погано рік, Сором тому і стид! Кинемо, шкідці, клик: Не знеславим республіку Шкід!

За віршами йшла хроніка обліку. Про кожен предмет було дано окремий відзив. Читачі були вражені останньою рецензією:

«Показана в останню чергу гімнастика під керівництвом К. О. Меденникова пройшла прекрасно. Добре, витримане марширування, чисто виконані вправи. Вразила присутніх своєю віртуозністю і грандіозністю піраміда, яка зображала в своїй побудові ініціали школи — ШКІД».

Всі дуже сміялися, бо гімнастики ще не було. Ліліна підійшла до Янкеля.

— Як же це ви примудрилися, товаришу редактор, дати відзив про те, чого ще не було? — усміхнувшись, спитала вона.

Янкель не збентежився.

— А ми й так знаємо, — сказав він, — що гімнастика пройде добре. Заздалегідь можна похвалити.