Слава ЗСУ!

– Не панікувати! – долинуло знизу.

Сходження припинили. Северин з Антоном спустилися вниз, на майданчик, а Ромка навпаки, видерся вище й обв’язав Букета, який не виявляв ознак життя, запасною мотузкою. Ромка почувався дуже зле. Знову почали дрижати коліна, йому захотілося, аби все це виявилось сном, в якому людина часто ходить над прірвою. Зараз він прокинеться…

Драбиною, що була з іншого боку труби, двоє хлопців піднялись на останній майданчик, кинули Ромці мотузку й, спливаючи потом, напружуючи останні сили, витягли непритомного Букета нагору. Тим часом Ромка повільно, дуже обережно, оскільки страховки вже не мав, спустився на нижній майданчик. А на верхньому Северин легенько поплескав зомлілого по щоках. Той тихо застогнав.

– Слава Богу, – голосно віддихнув Северин. – А то я мало не посивів!

– А я? – вставив Антон.

– Це мій прокол, – сказав Северин, – не слід було посилати його першим. Він у нас надто нетерпеливий.

Букет розплющив очі:

– Хух. Усе пливе… голова, як баняк…

Драбиною піднявся Ромка.

– Живий?

– Живий!

– Так, – розпорядився Северин, – враховуючи ситуацію, що склалася, сходження оголошую припиненим. Спускаємось вниз. Та ми її, власне кажучи, подолали!

– Там не було зазору, – тихо промовив Букет, що приходив потроху до тями. – Певно цеглина якась деформована.

Почали спускатись.

– А „Веселий Роджер”? – згадав Ромка.

– Точно!

Антон з Букетом полізли вниз, а Северин з Ромкою видерлись таки, хоч і драбиною, на верхівку труби й міцно прив’язали піратське знамено до патичини грозозахисту…

Наступного дня котрийсь із цукроварів глянув на трубу, побачив „Веселого Роджера”, що переможно тріпотів на її вершечку, доповів про своє відкриття майстрові, майстер сказав начальнику цеху, начальник цеху побіг до директора. Зібралося правління. Довго радили, що ця познака означає (висловлювалось навіть припущення, що то витівки конкурентів) і що з нею робити. Врешті подзвонили в міліцію й, про всяк випадок, у „білий дім”.

Коли робітники (міліціонер лізти на трубу полінувався) зняли чорного прапора та принесли його в заводоуправління, там, у залі засідань, зібралося вже з півсотні людей. Крім керівництва заводу, були присутні представники органів, пожежники, в повному складі – відділ промисловості райдержадміністрації, й навіть головний санітарний лікар району. Довго розглядали розстелену на підлозі крамнину, перешіптувались, сперечались. Врешті передали „Веселого Роджера” дільничному, до чиєї дільниці входить територія цукрозаводу й розійшлися. Дільничний пошкріб потилицю та вчинив, як йому здалось, мудро й виважено: акуратно згорнув полотнище, привіз у райвідділ і поклав на верхню полицю шафи в кімнаті дільничних інспекторів.

Скоро якийсь робітник знайшов і загублене Букетом стремено, та особливої цікавості воно в нього не викликало. Копнувши незрозумілу залізяку черевиком, той пішов собі байдужо далі – що тільки не використовують при цукроварінні!..

Уклін за водійські навички і байдужість до розчавученого залізяччя.