Слава ЗСУ!

На нього з радістю дивилися хлопці.

На нього з інтересом дивилися дівчатка (одна з них була іноземка!).

І иа нього з гордістю дивив я тато...

А потім піднімали човна. Навіть для чималої громади бе- режан то була справа нелегка. Пиляли, рубали, одтягали величезну стару вербу. Довго шукали під водою човна. Добре, що в Спиридоиа Спирщ оновича був акваланг. Без нього, може, й не знаишли б, оскільки човна встигло знести течією. А тоді витягали човна ручною лебідкою. І то було найважче. Корбу лебідки могли крутити максимум двоє чоловіків, а сили двох, навіть таких міцних, як тато і Спиридон Спиридонович, було замало Решта бралися просто за трос, а також за вірьовки, прив'язані до човна, тягли руками. Човен був досить великий, металевий, і попомучилися з ним бережани довгенько. Але все-таки витягли.

І тут виявився інженерний талант Котьчиного тата. Це він, тато, нашвидкуруч змайстрував з вербових гілляк систему важелів, без яких, може, так би нічого й не вийшло. І, хоча система примітивних важелів ще не «гравітаційні сходи», Котька дивився на тата з гордістю й захопленням.

А коли над водою з'явився ніс човиа, Ко ька, Грицько, Чайник, Петякаитроп, Свєта й Інгрід так дзвінко закричали «ура!» що на протилежному березі у відповідь загавкав якийсь приблудний собака.

На щастя, ні мо ор, ні підводна частина корпусу човна ие по траждали. Верба розбила тільки вітрове скло і трохи погнула каюту. Неушкодженим виявився і акторський реквізит Семуа, що був у каюті.

Коли воду з човна вилили і він знову гордо загойдався на хвилях, Грицько Половинка підійшов до Котьки і по-до- рослому потиснув йому руку:

Спасибі тобі!.. Вчасно ти все це... Якби зараз не витягли, занесло б кудись течією, і хто його зна...

Ага, молодець,— погодився Петякантроп.

І взагалі,- підтвердив Чайиик.

Ех, жаль, що Ігор Дмитруха не чув цього! А сам Котька ніколи не зможе розказати — ие вміє він хвалитися.

Увечері на «Бережку» була творча зустріч артиста- ілюзіоніста державного цирку Семуа (Семена Ульяновича Аврамчука) з колективом робітників і службовців механічного заводу, а також представниками колгоспного селянства. Коротше кажучи, Семуа показував фокуси.

У першому ряду поряд із Спиридоном Спиридоновичем та його дружиною сиділи баба Надя і дідок Дика природа.

А перед першим рядом просто на землі розташувалися Котька, Свєта, Інгрід, Чайник, Петякантроп і Грицько Половинка.

Концерт тільки но почався, Семуа показав лише два фокуси, і раптом почулося могутнє «мме-е-е!», і на імпровізовану сцену між двома будиночками, де виступав артист, вискочила коза Манька.

Всі зареготали.

Оце фокус!

і — В артисти хоче!

І — А він же таки збирається включити у новий номер дре «сироваиу козу.

І — Вщно, вона дізналася і прибігла на репетицію.

Давай-давай! Показуй своє мистецтво!..— весело загомоніли кругом.

Баб* Надя сплеснула руками:

Ой лишенько! Як же вона вискочила? Невже я двері хлівця погано замкнула? Товаришу артист, хапайте II!

Та було пізно.

Коза Маиька презирливо глянула на публіку, ще раз мекнула, і не встиг Семуа ворухнутися, як вона метнулася вбік і зникла.

Я ж вам казав, що це дідько рогатий, а не коза,— Чайник плаксиво скривився і з тривогою глянув на бабу: невже загадає ловити козу?

Баба якусь мить дивилася на нього, потім зітхнула (ну, кому ж охота за їсть того, щоб дивитися фокуси, ганятися за козою та ще й з таким зловредним характером!) і підвелася.

І тут підхопився Половинка:

Сидіть, бабусю! Сидіть! Я її впіймаю. І в хлівці замкну. Сидіть!..

Ой синку, та чого ж це ти мусиш? З якого дива? — зойкнула баба.

Та нічого. Це ж мій дядько. Я ж завжди можу... А ви Дивіться.— І Половинка зник слідом за козою.

Концерт продовжився.

І хоча фокуси були дивовижні і публіка раз у раз ахала

зплодувала, Котька дивився не дуже уважно, а весь час

м'ався й виглядав Половинку.

Минуло півгодини, година..

' рицька Половинки не було.

277

276

Концерт наближався до кінця.

Половинка прибіг під час останнього номера, захеканий, розхристаний, мокрий...

Пригнувшись, щоб не заважати глядачам, пробіг на своє місце і з ходу гупнувся у траву, поряд з Котькою.

Ху!.. Встиг-таки! — важко дихаючи, прошепотів він і обернувся до баби.— Все в порядку! Замкнув. Ще й веслом двері підпер. Не вибіжить.

Спасибі, синку,— погладила його баба по мокрому чубчику. Потім перевела погляд на Чайника і мовчки зітхнула. Але той ні погляду не помітив, ні зітхання не почув. Навіть не обернувся.