Слава ЗСУ!

А хоч би прийомшиком склотари! — І очі в Злюкіна робилися, як щілиики.

Ага! Пляшки прийматимемо! — підхоплював Малявка.

Або пиво продавати будемо...— гудів зверху Довгий.

Хлопці тільки одмахувалися.

Ну, що з них візьмеш?..

Поки були звичайні уроки праці, не зв'язані з виробництвом, проблема трійці нікого особливо не зачіпала. Ну, ледарюють, хай собі, подумаєш. На те вони й трійця.

А от коли почалося виготовлення отих столиків, трійця почала дратувати хлопців.

Тим більше, з шостим «А» було в них змагання. Хоч і неофіційне, так би мовити, підпільне (Орест Іванович вважав, що головне не кількість, а якість), але змагання. І в цьому змаганні шостий «А» вигравав. Столиків робив більше. Авжеж. У них таких ледарів не було.

І якось тихенький скромний Ясик Гриценко, усім на подив, не витримав і вибухнув:

Ну ви ж і ледацюги!.. Якби всі були такі, як вн, люди лишилися б мавпами. Бо людину створила праця. Це доведено наукою. І вн... ви ризикуєте обернутися на мавп. От... У вас, мабуть, уже й шерсть на спині росте... Між іншим, жителі острова Борнео й досі вірять, що орангутанги були колись людьми, які перестали працювати і тому втратили людську подобу...

Це було під час перерви в коридорі, коли поверталися після уроків праці.

Усі завмерли. От тобі й Ясик! От тобі й тишко!

Що?! Що ти сказав, козел?! — Злюкін посунув на Яси- ка. Довгий вайлувато рушив за ним. Слідом задріботів Малявка.

Ще мить, і... Першим підскочив до Ясика Слава Коваленко, потім Сашко Чуприна, тоді інші. Хлопці щільно оточили Ясика.

Трійця розгублено спинилася. Злюкін обернувся на Довгого. Той почухав потилицю. Малявка сховався за Злюкіна.

Ну, гаразд,— зловісно просичав Злюкін.— Розмова переноситься... Тримайся, сннку...

І трійця відійшла.

Через три дні Ясик прийшов до школи з величезним синцем під лівим оком. Хлопці кинулися до нього:

Що з тобою?

Яснк одвів очі:

Та... об половнчок перечепився.

Хлопці недовірливо перезирнулися. І глянули на трійцю.

Трійця спокійно стояла, глузливо позираючи на Яснка.

Це ви? — зціпивши зуби, спитав Слава Коваленко.

Ха-ха! — мовив Злюкін.— Став бн я зв'язуватися з таким трупом!

Його ж торкни — він розвалиться,— прогудів Довгий.

Малявка просто хихикнув.

Не чіпайте їх... Це не вони,— буркнув Яснк.

Він довго не хотів нічого говорити, але потім нарешті розказав. Якийсь незнайомий хлопець підійшов до нього у прохідному дворі і ні з того ні з сього, й слова не сказавши, вдарив його кулаком в обличчя. Потім побіг. Ясик навіть отямитися ие встиг.

Усі зрозуміли, що це справа рук трійці, що то вони намовили того хлопця, але довести не можна було нічого.

РОЗДІЛ XI, в якому Лесик і Агашкін потрапляють на верхівку величезного дерева, а потім на галявину.

Зустріч із шаблезубим. Лесик згадує

Тим часом три мавпи на гілці дивилися на нас з Агашкіним з тупою звірячою погрозою.

— Хлопці! — гукнув до них Агашкіи.— Привіт! Це ми, ваші однокласники. Довгалюк і Агашкін. Не впізиаете? Привіт!

Трійця на дереві засовалася. Малявка стрибнув на вищу гілку, загойдався на иій. Злюкін зачепився хвостом, повис уннз головою. А орангутанг Довгий почав присідати, метляючи довжелезною лапою. І всі троє зауукали по-мавгіячому:

У-У-У!

У-у-у!

У-у-у!

Ми перезнрнулнся.

Агашкін,— кажу,— вони ж не розуміють людської

мови. Зовсім озвіріли. Стали звичайнісінькими мавпами. Ясик Гриценко мав рацію.

Точно! Тікаймо швидше! А то...— Агашкін не догово

рив.

Орангутанг Довгий блискавично скочив з гілки, схопив Агашкіна чіпкою волохатою лапою під пахву і злетів разом з ним иа дерево.

Не встиг утекти і я. Злюкін і Малявка підхопили мене з обох боків і, як пір'їну, легко затягли на дерево.

Ой! Пустіть! — гукнув Агашкін.

Пустіть! Ой! — гукнув я.

Та де там! Хіба з мавпами домовишся? Тягнуть вони нас по гілках кудись иа самісіньку верхівку величезного дерева, а я верещу, й думаю... «Ну,— думаю,— це ж треба? Загинути від лап своїх же однокласників! Які в цьому, чесно кажучи, й не виині навіть, бо перетворилися па нетямущих волохатих мавп. Що з них тепер візьмеш?»

Але ж не хочеться так безглуздо гинути.

Агашкін! — кричу.— Придумай щось швидше! Ти ж мастак придумувати. Загинемо ж!

•— Не придумується! — кричить Агашкін.— Я в таких умовах ие можу придумувати. Ти фантазер. Придумуй ти!

А що ж його придумаєш, як тебе мавпи з обох боків мов у лещатах тримають і тягнуть угору.