Слава ЗСУ!

А потім виступив сам дядя Вася.

Братці-добрянці! Що я вам скажу... Самсоній мужик будь здоров! Правильний. Я його поважаю. А якщо я когось поважаю — це все. Для мене це перше діло. Отак... Одне тільки погано, що в королеви в кухні кран тече. Але Льовка тут ні при чому. Тут я винен. Учора цілий день провозився

і — хоч ти лусни. А чому? Тому що прокладки ні к бісу, краии проіржавіли, всю сантехніку міняти треба. А де взяти? Проблема? Проблема! і думаете, тільки в мене? Он у Гортензії теж... Каструлі-скороварки — раз! Нема. Груба димить — два! Знову ж таки ножі для м'ясорубки. Поки той фарщ перекрутить, сім потів з неї... Га? Правильно и кажу? — обернувся він до тітоньки Гортензії.

А та тільки усміхнулася, махнула рукою:

Ну чого тн на іменинах завів казна про що. Веселитися треба, а не...

Правильно,— одразу ж погодився дядя Вася.— От я ж і кажу. Танці! Танці!.. Громадяни добрянці! Починаймо танці! Оркестр!

Кілька зайчиків підхопилися й поскакали до садка, де під вишнею стояв великий естрадний барабан і лежали на траві музичні інструменти.

Митя вдарив у мідні тарілки, гупнув у барабан, інші зайці вшкварили хто в що вдатиий — були там і труби, і скрипки, і гітари, і цимбали...

Така грянула музика, що в добрянців самі собою засмикалися ноги.

Іменинник лев Самсоній підхопив корову Мумуню і пустився з нею витанцьовувати таке, що аж земля задвигтіла. Пес Бровко танцював з кицею Муркою. Кіт-композитор Василь Мяукицькнй — з льохою Хрюшею. А далі вже й розібрати було важко.

Вітя дивився на все це захопленими очима.

Подобається? — пошепки спитала Міс Таємниця.

Дуже! — щиро вихопилося у хлопця - От тільки проблеми ті їхні якби вирішити... Щоб і дядя Вася, й тітонька Гортензія не...

Ой! — чогось тихо зойкнула Міс Таємниця.

У небі враз з'явилося щось незбагненне. Якесь наче НЛО (нерозпізнаний літаючий об'єкт). Воно швидко наближається, і от уже чітко видно, що то «літаюча тарілка», а швидше, миска чи каструля, бо таке пузатеньке, чимале й з кришкою- люком зверху.

«Літаюча каструля» зависла над подвір'ям королеви Добряни, кришка-люк піднялася, і з'явився якийсь прнше- лець — голова людська, а тіло наче механічне — чи то скафандр такий, чи хтозна-що (але чому ж тоді голова не в скафандрі?).

Пришелець випурхнув із своєї «каструлі», завис у повітрі, пометляв трохи ногами та руками й плавно опустився на

землю. Танці враз припинилися, музика замовкла. Всі завмерли, з подивом позираючи на пришельця.

Пришелець зробив своєю механічною рукою вітальний жест, нахилив голову, вклоняючись, і промовив:

- Дорогі добрянці! Вітаю вас від імені славної Адечеес

(тобто Асоціації Добрих Чарівників Світу)!.. Ап! — Він змахнув лівою рукою — і «літаюча каструля» зникла. По- "ТІМ — «Ап!» — змахнув правою рукою — і замість звичайної сільської хати королеви Добряин внріс розкішний палац з білими колонами і двома мармуровими левами, що снділн обабіч входу.

О! — вражений вигук вихопився з грудей присутніх.

Що? Що тут робиться? Що він сказав? Хто це? —

стурбовано обернулася королева Добряна до дяді Васі.

І поки дядя Вася розтлумачував королеві, що до чого, Пришелець уже вів далі:

Адечеес багато чула про вашу прекрасну країну, про її чудесних громадян і на останній асамблеї ухвалила взяти Добряндію під свою опіку. Я призначений вашим інспекто- ром-куратором. Віднині я беру на себе всі паші турботи, всі ваші клопоти, всі ваші проблеми. Все за вас віднині робитиму я. Ви будете тільки відпочивати, гуляти, розважатися... Ви чесно заслужили це... Чесно заслужили...

X

Юра Лякін з'явився в класі у другому півріччі, після зимових канікул.

Марін Іванівна посадила його чогось за окрему парту, хоча біля Ніин Ковбасюк було вільне місце. Він сидів похмурий і мовчазний. Очі в нього були якісь наче пригаслі. До новачка, нк ведеться, увага в перший день загострена. Всі дивляться, цікавляться, хто, що, звідки... Але на всі зачіпки, на всі запитання Лякін уперто відмовчувався. Сказав тільки, що раніше вони жилн на Воскресенці, за Дніпром, а тепер житимуть тут. І все. Приводила його в школу й забирала якась жінка, по всьому видно, не мама, але теж похмура, з сумними пригаслими о>іима. Такі очі бувають лише в людей, У яких свіже горе. Вітя це добре знав. Такі очі були рік тому в Каті з п'ятої квартири, у її мами та тіткн Ніни Олександрівни, коли несподівано від інфаркту помер Катин батько, інжеиер-будівельник Іван Семенович, який увесь час кудись поспішав і сходами піднімався не інакше, як переступаючи через дві сходинки.