Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— Той, хто не крав кавунів на баштані,— пігмей і більше нічого!.. От ти ж тільки з кіно знаєш, що таке справжня небезпека! Коли за тобою женеться погоня, коли ти з ходу перестрибуєш через такі тинн й баюри, через які жеребець не перескочить, коли в тебе стріляють із справжньої рушниці т- ну так, сіллю, але що, думаєш, приємно? — а ти відстрілюєшся з рогатки, коли... Ех! Та що там казати! Ти ж усе одно пігмей і більше нічого. Тютя!
Котька зітхав. Звичайно, він пігмей і більше нічого. Бо він справді нічого цього не знав і не переживав. Але все-таки він не тютя. Ні! Пробачте! Тютя у їхньому класі тільки один. Оидо сидить иа першій парті. Відмінник і нікчема. Митя Тютюн.
У кожному класі, мабуть, є такий — за хлопчачими достоїнствами і ознаками найостанніший з усіх. Ні бігати, ні плавати, ні на велосипеді, ні на ковзанах кататися... Справжній слабак. Предмет щоденних жартів і кепкувань. І відповісти навіть, огризнутися ніколи ие може. Тільки червоніє до сліз та й усе. Одне слово— Тютя!..
Ігор Дмитруха у перший же день приклеїв йому це прізвисько. Та й важко було не приклеїти. Воно само приклеювалось.
Тютюн Митя. Скорочено — Тютя. Що тут довго думати? Ясно, як божий день.
Більше всього на світі Котька боявся і не хотів бути таким, як Тютя. Загальним посміховиськом. А Тютя, иаче відчуваючи Котьчину слабину, весь час набивався до нього в друзі, в иапарннкн — у гурті, як відомо, і приниження переживати легше.
Котька усіма своїми силами уникав тої небезпечної дружби.
Більше всього на світі Котька хотів бути таким, як Ігор Дмитруха. О! Ігор Дмитруха! То був великий чоловік. Взірець. Ідеал. Герой! Він часто снився Котьці у ковбойському костюмі верхи на корові, яка гарцює по безкрайньому баштані, схожому на американські прерії.
Котька заздрив йому неймовірно. І мріяв про село. Третій рік він уже канючив у батьків: «Ну, поїдьмо в село!.. Ну, давайте в село!..»
Але мама була невблаганна:
Ніякого села! Не видумуй! Ти що! Тобі треба оздоровитися. В Євпаторію і тільки в Євпаторію!.. Дурннку, та всі ж тільки мріють про море. Кращого ж відпочинку бути ие може. А ти — село. Ну що ти розумієш!..
От іменно! Ну що вона розуміла, мама?!
Котька тільки скрушно зітхав і безнадійно махав рукою.
І раптом сталося несподіване...
Якось тато прийшов з роботи збуджений, скуйовджений і з порога вигукнув:
Котько, кричи «ура»! Ти хотів у село? В липні ми їдемо в село.
Уррра-а-а! — несамовито заволав Котька.
Шша-а! Шша-а! — затулила мама вуха і сердито глянула на тата.— Що за дурні жарти?
Ніякі не жарти,— усміхнувся тато і почав розказувати. Виявляється, татків механічний завод побудував на Десиі прекрасну базу відпочинку «Бережок»: двадцять прекрасних будиночків біля самісінької води, серед прекрасного лісу, два кроки від села (постачання прекрасне, в селі базар і крамниця, все можна купити), на базі човнн, рибалка прекрасна, в будиночках прекрасні газові плитки, електрика, холодильники (один иа чотири будиночки), коштує майже даром — прекрасний будиночок якихось п'ятнадцять карбованців на місяць. У липні перший заїзд.
Я туди не поїду! — категорично сказала мама.— Мені треба оздоровити дитину, а не...
Та я... та я там так оздоровлюся, що...— захлинувся Котька. Він весь аж тремтів.
Тато ие тремтів і не захлинався. Він спокійно почав пояснювати, що відпочинок на «Бережку» прекрасний (він же сказав), але, крім відпочинку, там у нього будуть ще й інші справи, бо є ще деякі недоробки, а він же член місцевкому, і його начальник Спиридон Спиридонович теж їде і...
Невже тн не розумієш? — вигукував тато.
Невже тн не розумієш?! — вигукував Котька.
Мама нарешті зрозуміла й погодилась.
Отак несподівано мрія стала дійсністю.
Перед від'їздом Ігор Дмитруха (він цього літа через якісь сімейні обставини залишався у Києві) научав Котьку:
Як будеш наскакувати на баштан, обов'язково підкладай ззаду під штани бляху або в крайньому разі дикточку. Вони завжди, пігмеї, туди цілять. Трн дні потім не сядеш.
Не бійсь! Підкладу! Авжеш підкладу! Аякже! — радісно захлинався Котька.— Таке підкладу, що й гармата не візьме. Не бійсь!..
Ззаду тяжко зітхнув Тютя. Він завтра їхав з батьками в Сочі.
Котьці стало жаль Тютю.
Нічого, Тютя, не переживай! І ти колись поїдеш у село. Побачиш!
Але Котька сам добре розумів, що ніякі слова тут не допоможуть.
Збиралися так свмо, як і в Євпаторію,— цілий день.
