Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

— Майже нічого не пам'ятаю. Зараз це все здається позбавленим будь-якого сенсу.

— Розповідай. Може, мені вдасться знайти смисл.

Хлопчик замислився, не знаючи, з чого почати. Поринув у глибоку задуму.

— Я був у одному місці… перед тим, як опинився тут. Високий будинок, безліч кімнат і внутрішній дворик, звідки можна було споглядати високі будівлі й воду. А ще у воді стояла статуя.

— Статуя? У воді?

— Саме так. Жінка зі смолоскипом та в короні… а ще, здається… з книжкою.

— Ти вигадуєш, чи що?

— Боюся, що так воно і є, — з відчаєм у голосі проказав хлопчик. — Ще там були такі штуки, що їздили вулицями. Великі й малі. Великі були синіми з білим. Маленькі — жовтими. Жовтих було багато. Я йшов до школи. Уздовж вулиць тяглися цементовані доріжки. Вікна, у які можна було зазирати, а за ними — одягнені статуї. Статуї продавали одяг. Я знаю, що це все дуже схоже на маячню, але це правда — статуї продавали одяг.

Стрілець похитав головою і пильно подивився хлопчикові в обличчя, щоб піймати того на брехні. Але марно.

— Я йшов до школи, — затято повторив малий. — Зі своїм… — Повіки опустилися, вуста ворушилися, наче добираючи слова, — коричневим… портфелем. У ньому був сніданок. А на шиї в мене… — знову пошук, болісне добирання, — …краватка.

— Що таке краватка?

— Не знаю. — Хлопчик інтуїтивно зімкнув пальці на горлі. Такий жест асоціювався у стрільця з повішенням. — Не знаю. Все кудись зникло, — сказав він і відвів погляд.

— Дозволь мені приспати тебе, — запропонував стрілець.

— Мені не хочеться спати.

— Я зроблю так, що захочеться, і вві сні ти все згадаєш.

— І як вам це вдасться? — У голосі Джейка вчувався сумнів.

— Ось це мені допоможе.

Стрілець витяг із патронташа патрон і почав вертіти його спритними пальцями. Патрон переміщувався плавно й без будь-яких зусиль, ніби олія, що біжить цівкою. Він мандрував від великого пальця до вказівного, від вказівного до середнього, потім безіменного і мізинця. Зник із поля зору і з'явився знову. На якусь мить наче завис у повітрі, а потім рушив у зворотний бік. Патрон гуляв між пальцями стрільця. Та й самі пальці справляли мандри, мов ноги, що долали останні милі до цього місця. Хлопчик дивився. На зміну сумніву, що виник був у нього на початку, прийшло щире захоплення, яке переросло у екстаз, а тоді, коли стрілець розтулив руку, очі почали темніти і врешті-решт непомітно заплющилися. Патрон рухався вперед і назад. Джейкові повіки знову розтулилися, цього разу на тривалішу мить. Він чітко побачив невпинне переміщення патрона між стрільцевими пальцями, а потім повіки стулилися черговий раз. Стрілець продовжував сеанс гіпнозу, але Джейкові очі більше не розплющувалися. Хлопець дихав повільно і рівно. Невже так мусило бути? Так. Авжеж. У цьому була якась приваблива чарівність, як у мереживних візерунках замерзлої води, що обрамляють голубі брили пакового льоду. Йому вкотре здалося, ніби він чує материн спів — не потішно безглузді віршики про дощ У Іспанії, а ще миліші серцю нісенітниці, що лунали здаля, коли його вже заколисував сон: _пташеня-вівсянко,_пташеняточку,_принеси_свій_кошик, білий_в_чорну_цяточку._

І знову стрілець відчув, як серце стискає страшенна нудьга. Патрон у пальцях, яким він маніпулював із такою неймовірною вправністю, зненацька здався йому жахливою тінню якоїсь потвори. Впустивши його на долоню, стрілець до болю стиснув руку в кулак. Вибухни він тієї миті, стрілець би тільки зрадів такому кінцеві своєї спритної руки, бо єдиним справжнім її хистом було вбивство. Світ був немислимий без убивства, та ці слова, сказані самому собі, звучали непереконливо й полегшення не давали. Вбивство, зґвалтування, невимовно жахливі діяння. І все це заради добра, проклятущого добра, кривавого міфу, заради грааля, заради Вежі. Десь там, посеред світу, стояла Вежа (принаймні, так подейкували), підпираючи небо своїм сірувато-чорним громаддям. В очищених пустелею вухах стрільця лунав ледь чутний лагідний голос мами, яка шепоче: _Чусіт-чисіт-чосик,_щось_неси_у_кошик._

Зусиллям волі він одігнав від себе пісню, разом з її мелодійністю, і спитав Джейка:

— Де ти зараз?

III

_Джейк_Чемберз_(часом_його_називають_Бамою)_спускається_сходами, тримаючи_в_руках_портфеля._Там,_усередині,_лежать_підручники_з_природознавства, географії,_зошит,_олівець_і_сніданок,_який_кухарка_матері,_місіс_Грета_Шоу, приготувала_на_ультрасучасній_кухні_з_металу_й_пластику,_де_безперервно, поглинаючи_неприємні_запахи,_гуде_вентилятор_витяжки. У_пакеті_зі_сніданком_лежать_бутерброд,_намащений_арахісовим_маслом_і_джемом, бутерброд_із_копченою_ковбасою, салатом-латуком_і_цибулею_та_чотири_коржики_Орео. Не_те_щоби_батьки_не_переносили_сина_на_дух,_але,_схоже, вони_просто_не_звертають_на_нього_уваги._Вони_відцуралися_його, передавши_до_рук_місіс_Ґрети_Шоу,_няньок, репетитора_влітку_й_школи_Лайнера_(Приватної_та_Доброї, а_найголовніше_—_Для_Білих)_решту_часу. Ніхто_з_цих_людей_жодного_разу_навіть_не_спробував_удати_із_себе_щось_більше, ніж_те,_чимвони_є_насправді,_—_фахівцями,_найкращими_в_своїй_галузі. Ніхто_не_стискав_його_в_міцних_теплих_обіймах, як_це_зазвичай_роблять_у_історико-любовних_романах, котрі_читає_його_мати_і_котрі_Джейк_переглядав,_вишукуючи_сороміцькі_місця. Істеричні_романи_—_так_їх_іноді_називає_батько,_або_«розпирачі_корсажів». «Базікай — оце й усе, на що ти здатний», — _з_безмежним_презирством_кидає_йому_мати_за_зачиненими_дверима, під_якими_підслуховує_Джейк._Батько_працює_на_телебаченні_—_у_Мережі. Джейк_навіть_зміг_би_розрізнити_його_серед_сонму_підтягнутих_чоловіків_з_модними _зачісками_«сторч»._Мабуть,_зміг_би._

Попередня
-= 34 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар