Слава ЗСУ!

Однак на обох них Великий бунт на сусідній фермі нагнав неабиякого страху, а турбота про те, як запобігти поширенню небажаної інформації серед власної худоби не давала їм спокою ні вдень, ні вночі. Спершу вони не вигадали нічого ліпшого, як виставити на глум саму ідею про те, що худоба може сама порядкувати на фермі. Не мине й двох тижнів, пророкували вони, як усе стане на свої місця. Вони щиро сподівалися, що тварини на фермі «Статок» (так вони воліли й далі називати Скотоферму), бо ця нова назва аж надто різала їхній делікатний слух, невдовзі перегризуться поміж собою, а то й просто витягнуть ноги з голоду. Але минали дні, тижні, місяці, а на Скотофермі ніхто й не думав простягати ноги передчасно, тож Фридерик та Пілкінгтон змушені були, воленс-ноленс, заспівати іншої й заходилися розводитися про звірячі звичаї, які нібито там запанували. Мовляв, на Джоунсовій фермі тварини вдаються до страшенних тортур за допомогою розпечених до білого підків, а то й просто пожирають одне одного живцем, а всі особи жіночої статі, від качки до кози, у них усуспільнені. Ось що значить бунтувати проти законів природи, додавали Фридерик та Пілкінгтон. А втім, мало хто брав ці байки за чисту монету. Химерні чутки про казкову ферму, звідки було вигнано людей, а скотина сама вирішує свої справи, і далі ширилися по всій окрузі та викликали до кінця року цілу хвилю всіляких заколотів.. Там і там воли, доти завжди слухняні й покірні, зненацька немов дичавіли; вівці ламали паркани й пожирали конюшину на вигонах; корови перекидали відра з молоком; скакуни відмовлялися брати перепони й брикалися, скидаючи своїх вершників на землю. Більш того, не лише мелодія, але й слова гімну «До бидла Англії» стали загальновідомі, і популярність його серед чотириногих зростала буквально на очах. Люди не могли стримати свою лють, коли чули цю пісню, хоча при цьому запевняли всіх і всякого, ніби їм просто смішно. Ну, просто не віриться, казали вони, щоб загалом не зовсім дурні тварини можуть усерйоз співати такі несусвітні дурниці. Кожного чотириногого, котрий привселюдно співав чи бодай наспівував мелодію «До бидла Англії», карали батогами на місці. Але цю пісню годі було вбити чи задушити. Сховавшись у кущах загорожі, її хором цвірінькали горобці, голуби повагом туркотіли її у кронах в’язів; її чути було у гуркоті ковальських молотів і в перебовку церковних дзвонів. І, чуючи цю мелодію, кожен так чи інакше усвідомлював, що це голос їхньої неминучої загибелі.

На початку жовтня, коли пшеницю вже було зібрано, заскиртовано і навіть частково обмолочено, зграйка голубів крутнулася-мелькнула у повітрі і в надзвичайному збудженні приземлилася на клуні Скотоферми. Пан Джоунс зі своїми посіпаками, а також з півдюжини підмоги із сусідніх хуторів, Лисячого гаю та Вовчого поля, уже проминули великі ворота й рухаються ґрунтовою дорогою, що веде до ферми. У всіх них лиш одна зброя — кийки, окрім самого пана Джоунса, у якого натомість рушниця. Не може бути ніякого сумніву, що їхня стратегічна мета — це відвоювати у тварин усю їхню Скотоферму.

Та свинота не була б свинотою, коли б із самого початку не чекала такої інвазії: всі необхідні приготування було зроблено заздалегідь. І недарма ціле-цілісіньке літо од ранку до вечора студіював Сніжок галльську кампанію Юлія Цезаря зі стародавньої книжки, яку сам відшукав на фермі, коли припекло і керувати всіма оборонними акціями було доручено саме йому. Історичний досвід Юлія Цезаря виявився воістину неоціненним — даєш команду якнайзалізнішим голосом, і кожен займає своє місце.

Як тільки двоногі досягли будівель ферми, Сніжок завдав їм першого удару. Всі без винятку голуби, котрих було аж тридцять п’ять, умить зметнулися над нападниками, каляючи їм на голови з прицільної висоти, а коли ті почали відбиватися хто як міг від цих пернатих летунів, то цілий загін гусей, що причаївся в засіці за загорожею, рвонули вперед і тут же заходилися нещадно щипати нахабних агресорів за литки. Однак це був лише хитрий тактичний прийом з метою дезорієнтувати противника — всякому було ясно, що люди легко відіб’ються від гусей кийками. Саме тоді Сніжок кинув у бій свій другий ешелон оборони. Збірний ополченський загін у складі кози Муріелли, віслюка Бенджаміна й усієї отари овець, очолюваних самим Сніжком, навально рушили вперед, завдаючи ворогові нещадних ударів рогами чи просто лобами, тоді як Бенджамін, навпаки, розвернувшись задом, заходився щосили хвицяти нападників своїми гостренькими і влучними копитцями. Та й тут сили виявилися нерівні: кийки й шипи на черевиках давали людям незрівнянну перевагу, і Сніжок за хвилину пронизливо верескнув, даючи сигнал відступати. Усі тварини вмить повернулись й кинулися назад у ворота. ·