Слава ЗСУ!

Із приходом зими клопотів з Моллі не стало менше. Щоранку вона все пізніше й пізніше з’являлася на роботу, а з’явившись, одразу заходжувалася пояснювати, що просто проспала, й тут же скаржилася на всілякі несподівані болі і тут і там, що як не дивно, аж ніяк не позначалося на її чудовім апетиті. Під тим чи іншим приводом вона серед дня відпрошувалася з роботи, щоб побігти до ставка, де могла годинами стояти, як дурненька, спозираючи своє відображення у воді. Та по фермі пройшла чутка, що справа тут куди серйозніша. Тож одного дня, коли Моллі безтурботно басувала по двору, пишаючись із свого довгого хвоста й недбало смикаючи сіно, як її поманила до себе Конюшина.

— Ти, звичайно, пробач, товаришу Моллі, — мовила вона. — Пробач, але у нас із тобою буде дуже серйозна розмова. Річ у тім, доню моя, що вранці я краєчком ока бачила, як ти зазирала через живопліт до Лисячого гаю. А по той бік стояв один із наймитів пана Пілкінгтона. У мене, слава богу, гострий зір, тож хоча і здалеку, але я таки бачила, так-так, на власні очі бачила, як він гладив тебе по мордочці. Поясни мені, доню, що діється?

— Нікого він не гладив! Він був не такий! І взагалі, то була не я! Все це неправда! — закричала Моллі і, зніяковіло підскочивши, ні сіло ні впало, заходилася довбати землю копитом.

— Моллі, ану глянь мені в очі, — підвищила голос Конюшина. Заприсягнися честю, що цей тип не торкався тебе?

— Це неправда! — повторила Моллі, не наважуючись чомусь підвести голову, а за мить круто повернулася й поскакала на вигін.

Як усяка пристойна мати, Конюшина, звичайно, на цьому не заспокоїлася, й ані слова не кажучи нікому, подалася до стайні й ретельно перегребла солому, на якій спала Моллі. І — ой ґвалт! Під нею вона побачила отакеленну грудку цукру й цілу в’язку різнокольорових стрічок.

А за три дні Моллі зникла. Кілька тижнів ніхто на фермі не знав ні де вона, ні що з нею, і лише потім голуби повідомили, що бачили її за горбом, у Віллінгдоні. Вона стояла поблизу шинку між голобель невеличкої бідарки, пофарбованої у червоне і чорне. Гладкий червонопикий чолов’яга в картатих бриджах і гетрах, певно, сам шинкар, гладив їй храп і частував цукром. На Моллі була новенька попонка, в чілці — ясно — червона стрічка. Як запевняли голуби, вигляд у неї був цілком удоволений і просто щасливий. Відтоді ніхто на Скотофермі навіть не згадував про Моллі.

З початком січня вдарили люті морози. Земля немов скам’яніла, й усі роботи на фермі довелося припинити. Тепер тварини бачилися лише на зборах у великій клуні, де обговорювалися різні питання виробничого плану на наступний сезон, розробленого свинотою. На той час усі вже звикли, що саме свині, найрозумніші із тутешніх жителів, визначали генеральну лінію економічної політики, хоча всі їхні пропозиції проходили лише після схвалення більшістю голосів на Асамблеї. Така система могла б чудово працювати, коли б тільки не постійні суперечки між Наполеоном та Сніжком. Кнури сперечалися буквально з кожного приводу, мислимого й немислимого. Так, варто було одному запропонувати відвести більшість площі під ячмінь, як другий тут же заявляв, що сіяти треба переважно овес; коли один говорив, що те або інше поле найкраще годиться для капусти, як другий доводив, що нічого, крім буряків, на ньому не виросте. Кожен мав своїх прибічників, й між ними розгорялися шалені дебати. Та якщо на асамблеях Сніжок здебільшого брав гору завдяки своїм блискучим промовам, Наполеон був неперевершеним майстром закулісної гри. Найбільшої популярності домігся він у овець. Останнім часом вівці зненацька заходилися одностайно бекати «Чотири ноги — то добре, дві ноги — то кепсько!», чим нерідко переривали нормальний хід асамблей. Було помічено, що особливо часто ці вигуки лунали в найпатетичніші моменти виступів Сніжка. Ретельно вивчити стару підшивку часопису «Фермер та скотар», знайдену у маєтку пана Джоунса, Сніжок по саме тім’я сповнився всіляких сміливих ідей щодо модернізації й перебудови всього господарства ферми. Він із ученим виглядом промовляв про дренаж, силосування, компост; ним же було розроблено й складний проект, згідно з яким тварини повинні були доставляти свій гній просто на поля, кожного дня до іншого місця, що дозволило б вивільнити гужовий транспорт. Наполеон не сушив собі голову проектами, спокійно заявивши, що Сніжок займається мавпячою працею; було видно, що він чекає свого часу. Та всі ці суперечки й протиріччя здалися дурничками, коли постало питання про будівництво вітряка.

На довгому вигоні поблизу будівель ферми був невеликий пагорб — найвища місцина на всім хуторі. Ознайомившись з ґрунтом, Сніжок заявив, що саме тут слід поставити вітряк, який крутитиме динамо-машину й даватиме фермі струм. Можна буде освітити стійла й опалювати їх узимку, працюватиме циркулярна пилка, січкарня, а, можливо, навіть бурякорізка й електрична доїльна машина. Тварини зроду ще не чули й не бачили нічого подібного (бо на цій занедбаній фермі споконвіку були лише найпримітивніші механізми), і всі, роззявивши роти, слухали Сніжка, котрий розгортав перед ними грандіозні проекти загальної механізації, коли усю роботу за тварин виконуватимуть машини, тоді як самі вони мирно пастимуться на вигоні або вправлятимуться в читанні мудрих книг та бесідах про сенс тваринячого життя.