Я тоді збагнув, ясніше як до того, негативний вплив радянського міфу на західний соціалістичний рух.
Та тут варто спинитись і окреслити моє ставлення до радянського режиму.
Я ніколи не був у Росії і знаю про неї тільки те, що можна довідатись з книжок та часописів. Коли б навіть (уявімо це собі) я мав силу, я не бажав би собі втручатися у радянські внутрішні справи; я не засуджував Сталіна та його прибічників тільки за те, що вони, мовляв, користувалися варварськими та недемократичними методами. Цілком можливо, що в тамтешніх обставинах вони не могли діяти інакше, навіть коли й у них були добрі наміри* [* На той час письменник не мав змоги знати усієї правди про події у нашій країні.].
Та мені вельми не байдуже, щоб люди Західної Європи побачили радянський режим таким, яким він є. Десь від 1930 р. я не бачу жодної ознаки, що в СРСР справді чиниться щось таке, що можна було б обґрунтовано назвати соціалізмом, зате я помічаю, що дуже багато ознак, що СРСР перетворився в ієрархічне суспільство, де керівники-володарі мають не більше причин відректися від влади, як будь-який інший панівний клас. Переважна більшість робітників та інтелігентів у країні, такій, як Англія, не розуміють, що СРСР сьогодні зовсім інший, ніж у 1917 році, частково тому, що не хочуть цього зрозуміти (себто тому, що хочуть вірити, що насправді соціалістична країна десь таки існує), а частково також тому, що відносна свобода і забезпеченість їхнього життя робить тоталітаризм для них незрозумілим.
Не треба думати, що в Англії — справжня демократія. Це капіталістична країна з великими класовими привілеями та (навіть зараз, після війни, що підвела всіх під одну мірку) значною майновою нерівністю. З іншого боку, це країна, де люди вже живуть сотні років укупі і не знають громадянської війни, де закони відносно справедливі, а різним чуткам і статистичним звітам можна ще йняти віри, і, нарешті, де безпечно мати опозиційні погляди та висловлювати їх прилюдно. У цій атмосфері середня людина не має справжнього зрозуміння, що таке концтабори, масові депортації, ув’язнення без процесу, цензура преси, тощо. Коли вона читає про події в такій країні, як Радянський Союз, вона перекладав все на мову англійських уявлень і не враховує безсоромної брехливості тоталітарної пропаганди. Аж до 1939 р., а може, ще пізніше більшість англійського народу неспроможна була розгадати суті нацистського режиму в Німеччині, а коли йдеться про радянський режим — вони у великій мірі в омані й досі.
Це завдало величезної шкоди соціалістичному рухові Англії, а посередні наслідки такої настанови для англійської закордонної політики жахливі. На мою думку, ніщо так не сприяло перекрученню давнього, спертого на однаковому всюди розумінні поняття соціалізму, як погляд, що Росія — соціалістична країна і що кожен вчинок керівників Росії заслуговує розуміння, коли не наслідування.
Тим-то за останніх 10 років в мене виробилось переконання, що коли хочемо відродити соціалістичний рух, то знищення радянського міфу є необхідною передумовою для цього.
Невдовзі після повернення з Іспанії прийшло мені на думку виступити проти радянського міфу, вдаючись до казкової форми, доступної майже кожному читачеві, яку легко можна б перекласти на чужі мови. Такі міркування, трохи неясні, приходили мені вже від деякого часу в голову, коли раптом одного дня (жив я тоді якраз у малому селі) я побачив, як малий, може, десятилітній, хлопець гнав по вузькій доріжці величезну тяглову коняку та лупцював її, як тільки вона хотіла звертати убік. Мені майнуло в голові, що коли б тільки оці тварини усвідомили собі свою міць, ми не були б в силі над ними панувати, та що людина визискує тварин майже так само, як багаті класи визискують пролетаріат.
Продовжуючи прогулянку, я взявся перекладати теорію Маркса на мову тваринячих понять. З тваринячого погляду, міркував я, класова боротьба між людьми — чиста омана: коли треба визискувати тварин — усі люди згуртовані між собою. Правдива боротьба йде між тваринами й людьми. Здобувши таку вихідну позицію, не важко було побудувати казку. Я не записував її аж до 1943 року, бо інша праця завжди віднімала в мене час. Врешті я включив у неї деякі події, наприклад, конференцію в Тегерані, що тим часом відбулася. Проте головні нариси оповідання були чітко накреслені в моїй уяві ще за шість років до їхнього літературного опрацювання.
Слава ЗСУ!
