Слава ЗСУ!

Хитрик про все це й гадки не мав: яйця справно і в належних кількостях щотижня заповнювали фургон бакалійника і йшли за призначенням.

Тим часом Сніжок не подавав жодних ознак життя — так, неначе його ніколи й не було. Ходили чутки, що він ховається на одній із сусідніх ферм — чи то у Лисячому гаю, чи то у Вовчому полі. На ту пору Наполеонові вдалось ледь поліпшити свої стосунки із сусідами. Сталося це завдяки тому, що на подвір’ї вже майже десять років, відколи вирубали буковий гайок, лежав стос деревини. Вона була витримана найкращим чином, і пан Хитрик порадив Наполеонові продати дерево: і пан Пілкінгтон, і пан Фридерик вирвали б його з руками. Наполеон вагався, не знаючи, на кому зупинити свій вибір. Тільки чомусь виходило так, що варто було Наполеонові почати домовлятися з паном Фридериком, як виявлялося, що Сніжок переховується в Лисячім гаю, а тільки він вступав у переговори з паном Пілкінгтоном, як Сніжок тут же об’являвся у Вовчім полі.

Та вже в перші дні весни зненацька відкрилися факти, які не могли не стривожити мешканців ферми. Виявилося, що кожної ночі Сніжок навідувався на ферму! Всіх так занепокоїла ця звістка, що мало хто міг того вечора заснути у своїх стійлах. Як стало відомо, щоночі під покровом темряви він пробирався на ферму й робив шкоду. Він крав зерно, перекидав відра з молоком, трощив яйця, витоптував посіви, обгризав кору на фруктових деревах. Тепер було ясно, що всі їхні невдачі мали одне джерело: капості Сніжка. У маєтку розбилася віконна шибка — Сніжок, зіпсувався водогін — знову Сніжок: це він ще раз побував тут минулої ночі і залишив сліди; коли ж раптом зник ключ від сараю, ніхто не сумнівався, що це саме Сніжок особисто вкрав його й утопив у криниці. Цікаво, що ця точка зору не змінилася навіть після того, як ключа було знайдено під мішком із дертю.

Корови, як одна, заявили, що ночами, коли вони сплять, Сніжок тишком-нишком проникає в їхні стійла й видоює молоко. Існувала підозра, що пацюки, які особливо шкодили тієї зими, були агентурою Сніжка.

Наполеон постановив провести якнайповніше розслідування диверсійної діяльності Сніжка. В супроводі собак — решта тварин йшла за ним слідом на належній відстані — він пильно оглянув всі господарчі споруди. Через кілька кроків Вождь зупинявся й обнюхував ґрунт у пошуках слідів Сніжка, що їх, як він сам казав, міг би виявити навіть уночі. Він обнюхав кожен закуток у клуні, в корівні, в курнику, на городі — і майже всюди виявив неспростовні ознаки недавньої присутності Сніжка. Притуливши рийку до землі, Наполеон робив кілька глибоких вдихів і горлав страшним голосом: «Сніжок! Він і тут побував! Мене не обдуриш!» —і при слові «Сніжок» усі присутні пси одностайно шкірили зуби й гарчали так, що кров стигла в жилах.

Тварини були перелякані до краю. Їм здавалося, що Сніжок — це якийсь безплотний злий дух, який ні на мить не залишає їх, перетворюючи все їхнє життя на суцільні муки. Під вечір Крикунець зібрав усю громаду і з виразом неприхованої тривоги на писку повідомив, що має важливі новини.

— Товариші, — знервовано смикаючись, вигукнув Крикунець, — щойно з’ясувалися жахливі речі. Сніжок із тельбухами продався панові Фридерику з Вовчого поля, котрий замишляє зненацька напасти на нас і захопити нашу ферму. З самого початку нападу Сніжок правитиме йому за поводиря. Та коли б тільки це! Ми от гадали, що причиною Сніжкового заколоту були його пиха й марнолюбство. На жаль, товариші, ми помилилися. Ви знаєте, в чому полягала істинна причина? З самого початку Сніжок був заодно з паном Джоунсом. Він змалку служив у нього потайним агентом. Нині це неспростовно доведено документами, яких він не встиг знищити: тепер вони в наших ратицях. Як на мене, товариші, то це. багато що нам пояснює. Варто пригадати хоча б те, як по-зрадницьки поводився він під час битви під Корівнею, прагнучи за всяку ціну — та, на щастя, безуспішно — забезпечити перемогу нашим найлютішим ворогам, прагнучи нашої з вами поразки й погибелі!

Тварини заціпеніли. На тлі такої підступності Сніжка навіть повалення ним вітряка здавалося вже незначною дрібничкою. У них забракло уяви сприймати все це відразу, з першої хвилини. Адже всі ще пам’ятали, чи думали, що пам’ятають, як Сніжок підняв і повів їх усіх за собою у Битві під Корівнею, як він надихав їх відвагою, як навіть заряд шроту із рушниці пана Джоунса ні на мить не примусив його зупинитися, незважаючи на поранення. Як можна було ні сіло, ні впало, пов’язати все це з тим, що Сніжок був на боці Джоунса? Навіть Боксер, який волів не задавати зайвих запитань, відчув неабиякий сумнів. Він ліг, підібгав передні ноги, заплющив очі й заходився через силу наводити лад у своїх думках.