Слава ЗСУ!

Ба навіть наше жалюгідне животіння — і те рідко коли може скінчитися природною смертю. Я кажу не про себе. Мені вже годі нарікати на долю, бо я якраз один із небагатьох, кому якимось дивом поталанило. Мені вже минуло дванадцять літ, і я дав життя більш ніж чотирьом сотням дітей. Так мав би жити кожен нормальний кнур. Та, на жаль, навіть я не гарантований від того, що мої останні хвилини не скінчаться під безжальним ножакою. От ви, юні рожеві поросятка, що так любо сидите переді мною, знайте: не мине й року, як зовсім поруч із цим місцем пролунає ваш відчайдушний зойк, останній у житті. І така доля неминуче спостигне кожного з нас — корів, свиней, курей, овець — усіх до одного. Її не судилося уникнути нікому, навіть вам, коні й собаки. Можеш бути певний, Боксере, нехай тільки прийде той день, коли твої могутні м’язи відмовляться тобі служити, і пан Джоунс тут же відправить тебе до гицля, котрий переріже тобі горлянку і зварить на харч хортам. І, до речі, щодо собак, то як тільки вони постаріють і втратять зуби, пан Джоунс прив’яже їм цеглину на шию і втопить у найближчому ставку.

І хіба ж нині не бачить кожен, хто не сліпий, товариші, що всі наші біди мають лиш одне конкретне джерело — це тиранія людства! Варто позбутися людей, і плоди нашої праці перейдуть у нашу власність, забезпечивши нам добробут і свободу на віки. Подумайте: до нашого спільного щастя, як кажуть, ратицею подати! Що нам належить для цього зробити? Лише одне, товариші: невтомно працювати, віддаючи всі наші помисли одній високій меті — визволенню від тиранії людства! І ось вам мій заповіт, товариші: повстаньте, гнані і голодні! Я точно не знаю, коли станеться це повстання, — можливо, за тиждень, можливо, за сто років, але так само виразно, як я бачу цю солому під собою, я відчуваю, що рано чи пізно справедливість візьме гору. Тож скільки б вам не залишалося жити, товариші, віддайте решту вашого життя служінню цій шляхетній меті. А головне, я заповідаю вам переказати це моє послання тим, хто прийде після вас, так, щоб майбутні покоління могли продовжити нашу боротьбу й довести її до переможного кінця.

І не забувайте, товариші: ваша рішучість повинна лишатися непохитною. Нехай жодні супротивні заклики не зіб’ють вас із вірного шляху. Затуліть, хто чим може, свої вуха і одностайно плюньте на тих, хто доводитиме вам, що у вас, тварин, можуть бути спільні інтереси з ними, людьми, що благо і процвітання одних — благо й процвітання інших. Бо все це — нахабна брехня! У людей є лиш одні інтереси — їхні власні! Тож нехай і серед нас, тварин, восторжествує непорушна єдність і цілковита солідарність у нашій священній боротьбі! Всі люди — вороги тваринячого роду! Весь тваринячий рід — то наші друзі!

У цю мить зчинився страшенний ґвалт. Ще під час Мерової промови чотири дебелі пацюки вилізли зі своїх нір і, присівши на задні лапки, уважно дослухалися до кожного його слова. І от раптом їх завважили собаки. Важко сказати, чим би все це скінчилося, коли б пацюки були не такі прудкі і не встигли вчасно шмигонути до нір. Мер рішуче підняв угору свою праву передню ратицю, вимагаючи відновлення тиші.

— Товариші! — мовив він, — ми повинні ухвалити ще одне рішення. Давайте розв’яжемо, раз і назавжди, питання про диких звірят, таких як щури і зайці. Хто вони нам — друзі чи вороги? Ставлю на голосування: хто за те, щоб вважати пацюків нашими товаришами? Хто проти? Хто утримався?

Всі проголосували відразу й переважною більшістю голосів було вирішено, що пацюків слід вважати товаришами. Проти голосували всього четверо присутніх: троє собак та кішка, хоча згодом з’ясувалося, що кішка голосувала і «за» і «проти». Зате жодна твариняча душа того вечора від голосування не утрималася, і вдоволений з такої активності своїх чотириногих братів та сестер старий Мер провадив так:

— На цьому, власне, можна й кінчати. Ще раз нагадаю: невтомна й неугавна війна з родом людським — ось священний обов’язок усіх нас і кожного з нас. Війна з людьми і з усіма їхніми діяннями до переможного кінця — ось наша програма! Усякий, хто ходить на двох ногах — наш смертельний ворог. Усякий, хто ходить на чотирьох ногах або має крила — наш друг. І пам’ятайте також, товариші, що у нашій боротьбі проти Людини ми не повинні ні в чому їй уподібнюватися. Навіть одержавши остаточну перемогу, ми не повинні переймати жодного з людських пороків. Жодна тварина не мусить жити в домі, спати в ліжку, носити одяг, пити алкогольні напої, палити тютюн, торкатися грошей чи займатися торгівлею. Всі людські звички — це зло! І, головне, жодна тварина не повинна уярмляти собі подібних. Слабкіші чи дужчі, простіші чи мудріші, всі ми — брати. Жодна тварина не повинна позбавляти інших тварин права на життя. Всі тварини рівні.