Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Служивий мечник

Казан знову закипів. Вони дотягли його до ночв та перекинули через край. Яйк втретє натягав води до казана і знову всівся на край колодязя.

— Краще вам, пане, нічого не їсти й не пити у Холоднокопі. Червоняста Вдовиця отруїла усіх своїх чоловіків.

— Мені не загрожує шлюб із нею. Вона високородна пані, а я — Дунк з Блошиного Подолу, хіба забув? — Він зморщив лоба. — А чи не знаєш, скільки в неї було тих чоловіків?

— Четверо, — відповів Яйк, — а дітей жодного. Коли вона народжувала, то вночі з’являвся біс і забирав приплод геть. Дружина Сема Горбика каже, що вона продавала своїх ненароджених діточок Князеві Семи Пеклів за те, щоб той навчив її темних мистецтв.

— Високородні пані не мішаються у чорні мистецтва. Вони танцюють, співають та вишивають.

— Ну то може, вона танцює зі злими дідьками та вишиває чорні чари, — примирливо мовив Яйк. — Та й звідки вам, пане, знати, що роблять високородні пані? Ви були знайомі аж з однією пані Вайф.

То була правда, хоч і образлива.

— Може, високородних пань я й не дуже знаю, зате добре знаю одного хлопчину, який так і просить доброго ляща у вухо.

Дунк потер потилицю. Після дня у кольчузі вона затерпла, мов дерев'яна.

— А от ти в нас знаєшся на королевах та принцесах. Чи вони танцюють з дідьками і мудрують чорні чари?

— Пані Шієра так і робить. Коханка князя Кровокрука. Вона купається у крові, аби зберегти красу. А моя сестра Райя колись підлила мені у питво любовний напій, аби я одружився з нею, а не з іншою сестрою, Даеллою.

Яйк казав так, наче жахливий кровозміс для нього був найневиннішою річчю в світі. А таки був. Таргарієни одружували поміж себе братів із сестрами століттями, аби зберегти чистоту драконячої крові. Хоча останній дракон помер, як Дунк іще не народився, драконовладці жили собі далі. Може, боги й не заперечували, аби вони одружувалися з сестрами.

— І що, напій подіяв? — спитав Дунк.

— Подіяв би, — мовив Яйк, — якби я його не виплюнув. Я не хочу дружини. Я хочу стати лицарем Королегвардії та жити задля служби королю. А Королегвардія не одружується.

— Шляхетний намір. Та коли підростеш, то може, зрозумієш, що дівчина бажаніша за біле корзно.

Дунк думав про Танселу Зависоку та її посмішку, звернену до нього у Ясенброді.

— Пан Явтух казав, що за такого, як я, він би видав свою дочку. Її звали Алісанною.

— Вона ж померла, пане.

— Я знаю, що померла, — роздратовано кинув Дунк. — Він сказав: якби та була жива. Якби вона була жива, то він видав би її за мене. Або такого, як я. Ще ніколи вельможний пан не пропонував мені за дружину власну дочку.

— Мертву дочку. А щодо вельможності, то в давні дні Осгреї, може, й були князями, але зараз пан Явтух — усього лише земельний лицар.

— Я знаю, хто він такий. Хочеш ляща у вухо?

— Ну, — відповів Яйк, — як на мене, краще вже ляща, аніж дружину. Особливо мертву, пане. Казан скипів.

Вони віднесли воду до купелі, й Дунк стягнув сорочку через голову.

— Вдягну до Холоднокопу свою дорнійську сорочку.

Сорочка була з піщаного шовку — найкраще його вбрання, розмальоване гербом з в’язом та падаючою зіркою.

— Якщо ви вдягнете її просто у дорогу, то вона просякне потом, пане, — відповів Яйк. — Краще вдягніть оцю, а я повезу ту, і перед замком ви перевдягнетеся.

— Трохи раніше, ніж перед замком. Ото вони надивляться на дурника, що перевдягається на підйомному мості. До речі, хто сказав, що ти їдеш зі мною?

— Лицареві личить мати при собі зброєносця.

То була правда. Малий добре знався на таких речах — недарма відслужив джурою два роки у Король-Березі. І все ж Дунк не мав охоти вести його просто в пащу небезпеці. Невідомо, як його привітають у Холоднокопі. Якщо та Червоняста Вдовиця справді така небезпечна, як подейкують, то він міг скінчити життя у воронячій клітці на кшталт отих двох при дорозі.

— Ти лишишся тут і допоможеш Бенісові з селянами, — наказав він Яйкові. — А дивитися на мене отак не треба.

Він відкинув штани геть ногою та поліз до паруючої купелі.

— Тепер іди спати, а я помиюся. Ти нікуди не їдеш. Розмову скінчено.

XI

Коли Дунк прокинувся від вранішнього світла на обличчі, Яйк вже встиг кудись зникнути. «Ласка божа, хіба буває на світі така спека просто на світанку?» Він сів і потягнувся, позіхаючи, а тоді зіп’явся на ноги та пошкутильгав до колодязя, де запалив товсту сальну свічку, плюхнув у обличчя холодної води й одягся.

Коли він вийшов на сонячне світло, Грім чекав коло стайні засідланий та загнузданий. Поруч разом із Маестром стояв Яйк.

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!