Слава ЗСУ!

— Навіщо пан Явтух повстав проти короля Даерона? Усі кажуть, то був добрий, ласкавий король. Він приєднав до держави Дорн, зробив дорнійців нашими друзями та союзниками.

— Доведеться тобі, Яйку, спитати в самого пана Явтуха.

Дунк був певний, що знає відповідь, але гадав, що вона не припаде малому до смаку. Старий пан хотів собі замок із левом над брамою. Та вислужив лише могили серед ожини. Коли ти присягаєш панові на мечі, то клянешся служити та коритися, при нагоді битися за нього, а не лізти у його справи та винюхувати про вірність чи зраду… але ж пан Явтух пошив його у дурні. Він сказав, що сини його загинули за короля, і запевнив, що річка належить йому.

Ніч застигла їх у Гаковому Гаю.

Це була Дункова вина. Він мав би їхати просто додому тим самим шляхом, яким приїхав. Та натомість прийняв на північ, аби ще раз глянути на греблю. Він уже наважився був на спробу розтягнути її голими руками, та Свята Седмиця і пан Лукас Довговерх не бажали йому легких шляхів. Діставшись греблі, Дунк побачив, що її охороняють двоє арбалетників із павучими значками, нашитими на кубраки. Один сидів, звісивши голі ноги у вкрадену воду. Дунк радо задушив би його за одне це, та стражник почув їхнє наближення і хутко натяг тятиву. Його напарник наклав стрілу та підняв самостріла ще швидше. Дунк тільки й міг, що проминаючи їх, погрозливо нахмуритися в їхній бік.

Після того лишалося тільки йти по своїх слідах. Дунк знав цю землю гірше за пана Беніса, та заблукати у такому невеличкому ліску, як Гаків Гай — то була б зовсім ганьба. Поки вони перетнули річку, сонце спустилося зовсім низько, з’явилися перші зірки, а з ними — хмари дрібної мушви. Опинившись серед високих чорних дерев, Яйк знову віднайшов голос.

— Послухайте, пане! Товстий септон казав про мого батька, що вони бурмосяться у Перелітку.

— Слова — то вітер.

— А от і не бурмосяться.

— Ну, — відповів Дунк, — не знаю. Ти он, приміром, весь час бурмосишся.

— А от і ні. Пане. — Він спохмурнів. — А хіба?

— Коли-не-коли. Та хоч не часто. Бо інакше мав би вдосталь лящів у вухо.

— Ви мені біля брами одного дали.

— То було хіба що пів-ляща. Як отримаєш цілого, то не сплутаєш.

— А Червоняста Вдовиця дала вам цілого.

Дунк торкнувся напухлої губи.

— А ти б менше зловтішався.

«Твого батька, напевне ж, ніколи у вухо не били. Може, тому принц Маекар таким і виріс.»

— Коли король поставив князя Кровокрука Правицею, твій ясновельможний батько відмовився сидіти у його раді й поїхав з Король-Берега до свого столу, — нагадав він Яйкові. — Сидить у Перелітку вже рік з половиною. Як іще це назвати?

— Праведним гнівом, — бундючно заявив Яйк. — Його милість мали б призначити мого батька Правицею. Батько — брат короля і кращий полководець Семицарства після загибелі дядька Баелора. А князь Кровокрук навіть не справжній князь. Його так називають лише з дурної двірської чемності. Він ворожбит, ще й роду підлого.

— Не підлого. Він позашлюбний син, але роду чесного.

Може, Кровокрук і не був справжнім князем, та з обох боків походив з можновладних домів. Його мати була однією з численних коханок короля Аегона Негідного. По смерті старого Аегона королівські байстрюки стали справжньою чумою Семицарства. На смертному одрі король взаконив усіх своїх дітей. Не тільки Великих Байстрюків — Кровокрука, Лихого Булата, Даемона Чорножара, народжених від шляхетних пань — але й низькородних, від шльондр, корчмарок, купецьких дочок, дівок з вертепів та усіх гарненьких селянок, що траплялися йому на очі. Гасло дому Таргарієн — «Вогнем та кров'ю», але пан Арлан колись казав, що Аегон мав би взяти собі інше: «Підмийте і ведіть».

— Король Аегон зробив з Кровокрука законного сина, — нагадав Дунк малому, — як і з решти.

— Старий верховний септон казав моєму батькові, що королівські закони — то одне, а божі — то інше, — вперто вів своєї хлопчик. — Законні діти зароджуються на шлюбній постелі, благословляються Батьком та Матір’ю. А байстрюки походять від хіті, слабкості духовної й тілесної. Хай король Аегон наказав не вважати своїх байстрюків байстрюками, але ж природи їхньої він не змінив. Верховний септон каже, що всі байстрюки схильні до зради… Даемон Чорножар, Лихий Булат, ба навіть Кровокрук. Князь Водограй хитріший за тих двох, та зрештою й він виявиться зрадником. Верховний септон радив моєму батькові не довіряти ані йому, ані іншим байстрюкам. Хоч великим, хоч малим.

«Уроджений зрадник», подумав Дунк. «Від хіті та слабкості. Не вартий довіри.»

— Яйку, — мовив він, — а чи не думав ти, що я теж, може, байстрюк?