Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Служивий мечник

— Якщо вщипне тебе ще раз, скажи мені. Я це припиню. А до того з тебе не убуде подбати про його коня.

— Комусь та треба про нього дбати, — погодився Яйк. — Беніс ніколи його не вичісує. І стійла ніколи не вичистить. Та він навіть імені йому не дав!

— Деякі лицарі не дають імен коням, — повідомив Дунк. — Коли кінь без імені гине на полі бою, його лицар менше за ним сумує. Простих коней завжди можна знайти ще, а от вірного друга втратити дуже тяжко.

Так казав старий лицар, але своєї поради сам не дотримувався і давав імена усім своїм коням. Дунк чинив так само.

— Побачимо, скільки люду з’явиться до вежі. Але п’ять їх буде чи п’ятдесят, про них теж треба буде подбати.

Яйк, здається, обурився.

— То я тепер маю служити хлопам?

— Не служити. А допомагати. Ми маємо перетворити їх на бійців.

«Якщо Вдовиця дасть нам час.»

— З ласки богів можуть знайтися такі, що вже служили у війську. Але більшість буде зелена, як літня трава. Їхні руки звикли до сапок, а не до списів. Та може настати день, коли від них залежатиме наше життя. У якому віці ти вперше взяв меча до рук?

— Я був дуже малий, пане. Та й меч був дерев’яний.

— Прості хлопчаки теж б’ються дерев’яними мечами — всілякими палицями, зламаними з дерев гілками. Послухай-но, Яйку! Тобі ці люди здадуться якимись дурниками. Вони не знають, як назвати частини обладунку, вони ніколи не бачили гербів великих домів, вони не відають, який король скасував панське право першої ночі… та однак ти мусиш поводитися з ними шляхетно. Хоч ти і зброєносець вельможного роду, але за віком лише малий хлопчина. Ті ж люди в більшості — дорослі чоловіки, а чоловік завжди має свою гідність, якого б низького роду не був. Якби поселити тебе до їхньої хати у селі, ти б там почувався тупаком, будь певний. А якщо не віриш, просапай грядку, пострижи вівцю і назви мені усі трави та квіти у Гаковому Гаю.

Хлопчина поміркував якусь мить.

— Я міг би розповісти їм про герби великих домів і як королева Алісанна переконала короля Джаяхаериса скасувати право першої ночі. А вони б розповіли мені, з яких трав краще робити отрути, і чи безпечно їсти оті зелені ягоди.

— Так, — погодився Дунк, — але перш ніж братися до короля Джаяхаериса, допоможи їм навчитися, як братися за спис. А сам просто не їж нічого, що не їсть Маестер.

VI

Наступного ранку тузінь майбутніх воїнів дістався-таки Стояка і розташувався у дворі купою посеред курей. Один був застарий, двоє — замалі, а один миршавий хлопчисько виявився миршавим дівчиськом. Цих Дунк розігнав по їхніх селах, залишивши вісьмох: трьох Гаків, двох Вілів, Лима, Баша і Великого Роба-дурника. «Жалюгідне військо», мимоволі майнуло в Дунковій голові. Хвацькі селянські хлопці — красені, зухи та майбутні підкорювачі сердець високородних панн — чомусь не з'явилися. А з тих, які з'явилися, один був брудніший за іншого. Лимові стукнуло п’ятдесят, як один день, а в Баша сльозилися очі, але ці двоє хоча б служили у війську — ходили з паном Явтухом та його синами на війну з Чорножаром. Решта шестеро були такі зелені, як Дунк і передбачав. Усі восьмеро мали воші, а двоє Гаків були рідними братами.

— Мабуть, ваша мати іншого імені й не знала, — зазначив Беніс, квохчучи сміхом.

Що ж до зброї, то вони принесли з собою косу, три сапки, старий ніж, кілька міцних київ. Лим мав при собі загострену жердину, яка могла правити за спис, а один з Вілів зізнався, що непогано кидає каміння.

— Ти ба! — мовив Беніс. — Рятуйтеся, павуки, в нас тепер є метавка!

І хлопа миттю обізвали Метом.

— Хто з вас уміє стріляти з довгого лука? — запитав їх Дунк.

Люди втупилися у грязюку, де кури вигрібали все навколо себе. Нарешті відповів Баш Слізоокий.

— Перепрошую, та пан Явтух луків не дозволяє. Осгреєві олені бігають в лісі для клітчастого лева, а нам зась.

— А ми матимемо мечі, шоломи та кольчуги? — поцікавився молодший з трьох Гаків.

— А чого ж ні, — відповів Беніс, — убийте собі когось із лицарів Удовиці, обдеріть трупака, та й матимете все, що забажаєте. Тільки не забудьте у дупі його коня пошурувати — там лицарі зазвичай срібло ховають.

Він щипнув молодого Гака за плече знизу так, що хлопець заскиглив з болю, а тоді погнав усіх до Гакового Гаю вирізувати списи.

Повернувшись, вони мали при собі вісім відпалених у вогні списів нерівної довжини та грубі, плетені з гілля щити. Собі пан Беніс теж вирізав списа і став ним показувати, як колоти вістрям та відбивати удари держалном… і куди саме тицяти, аби вбити людину.

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!