Слава ЗСУ!

    Стара замовкла. Гомін жаху пробіг по натовпу.

    —  Привид... цап... від усього цього таки тхне чаклунством,— промовив один із сусідів Гренгуара.

    —  А сухий листок? — додав другий.

    — Ніякого сумніву,— промовив третій,— це чаклунка, яка разом з понурим монахом грабує офіцерів.

    Гренгуар і сам був схильний розглядати всю цю жахливу історію вірогідною.

    —  Жінко на ймення Фалурдель,— поважно промовив голова суду,— ви більше нічого не можете сказати правосуддю?

    —  Ні, монсеньйоре,— відповіла стара,— хіба тільки те,  що в протоколі мій   дім   названо  смердючою   й   перехнябленою   халупою;   це   вже   занадто образливо.  Будинки на  мосту на  вигляд  не  дуже чепурні,  бо в  них  живе сила-силенна народу, а проте м'ясники там мешкають, а вони ж люди багаті, і їхні жінки вродливі й чепурні.

    Один із суддів,  що здався Гренгуарові схожим  на  крокодила, підвівся,

    —   Досить!   Я прошу  шановних  членів  трибуналу  мати  на  увазі,  що  в обвинуваченої знайдено кинджал. Жінко на ймення Фалурдель, ви принесли той сухий листок, що в нього перетворилося екю, дане вам дияволом?

    —  Так,   монсеньйоре,— відповіла   вона,— я   його   розшукала.   Ось   він. Судовий виконавець подав сухий листок крокодилові, який зловісно похитав головою і передав  його судді,  а той — прокуророві духовного суду. Таким чином листок обійшов увесь зал.

    —  Це березовий листок,— сказав метр Жак Шармолю.— Новий доказ чаклунства.

    Один з радників узяв слово.

    —  Свідок,  двоє  чоловіків  зайшли  до  вас одночасно,  один  у  чорному, який на ваших очах спочатку щез, а потім в одязі священика плив Сеною, та офіцер. Хто з них дав вам екю?

    Стара на мить замислилась, потім сказала:

    —  Офіцер.

    Гомін пробіг по натовпу.

    «Он як? — подумав Гренгуар.— Це примушує мене сумніватися в усій цій історії».

    Тим часом знову втрутився метр Філіпп Лельє, надзвичайний королівський прокурор.

    —  Я нагадую  шановним  суддям,  що  в своєму свідченні  замордований офіцер заявив про те, що в ту хвилину, коли підійшов чоловік у чорному, у нього промайнула невиразна думка, що це понурий монах. Він розповів також, що той упир наполегливо умовляв його увійти в зносини з обвинуваченою,   а  на  його,   ротмістра,   зауваження,   що   він   не   має   грошей,   дав йому  екю,   яким   вищезгаданий   офіцер  і   заплатив   Фалурдель.   Отже,   це екю — пекельна монета

    Це переконливе зауваження прокурора, здавалося, розвіяло всі сумніви, що були виникли в Гренгуара та в інших скептиків у залі.

    —  Панове,   ви   маєте   всі   документи,— додав   королівський   прокурор, сідаючи.— Ви  можете обміркувати свідчення Феба де Шатопер.

    Почувши це ім'я, підсудна підвелась. її голова показалася над натовпом. Жахнувшись, Гренгуар упізнав у ній Есмеральду.

    Вона була бліда, її волосся, колись так дбайливо зачесане й прикрашене цехінами, тепер безладно спадало на плечі, її уста посиніли, запалі очі лякали. О горе!

    —  Феб! — напівпритомно вимовила вона.— Де він?   О  ласкаві панове, перш ніж убити мене, змилуйтеся, скажіть, живий він чи ні?

    —  Замовкни, жінко,— відповів голова,— це до справи не стосується.

    —  О, зробіть ласку, скажіть мені, чи живий він! — знову спитала вона, склавши   наче  для  молитви   свої   чудові  схудлі   руки,   і   було   чути,   як  від цього руху вздовж її плаття задзвеніли кайдани.

    —  Ну,   добре,— сухо   промовив   королівський   прокурор,— він   умирає. Ти задоволена?

    Нещасна упала на свою лаву, мовчки, без сліз, бліда, неначе воскова статуя.

    Голова нахилився до чоловіка, що сидів біля його ніг, одягнений у чорну мантію та гаптований золотом капелюх, із золотим ланцюгом на шиї і жезлом у руці.

    —  Судовий виконавцю, введіть другу підсудну.

    Очі  всіх  присутніх звернулися  до  маленьких  дверей,   що  відчинились

    і пропустили гарненьку кізку із золоченими ріжками та копитцями. Тільки-но Гренгуар побачив її, серце його закалатало. Тендітне створіння затрималось якусь мить на порозі, витягнувши шию, наче воно стояло на краю скелі й бачило перед собою неосяжний обрій. Раптом, помітивши циганку, кізка перескочила через стіл і голову одного з протоколістів і двома стрибками опинилася біля колін своєї господині. Потім кізка граціозно згорнулася коло її ніг, наче випрошуючи слова або пестощів; але підсудна залишилась нерухомою і навіть не кинула оком на бідну Джалі.

    —  О, та це ж та сама огидна тварина,— промовила стара Фалурдель.— Я добре впізнаю їх обох.